Інгеборг Бахман - Пора серця. Листування

Найдорожчий мій Паулю,

прийми подяку за телеграму{561}! І вибач, що я пишу лиш сьогодні, і можу написати тільки так небагато. Я не можу дійти ладу від пустки та виснаження, і це триває вже кілька тижнів. Макс мав би сюди вже приїхати до санаторію, на курорт, де лікують печінку, неподалік Риму, однак він мусить, усе-таки, попередньо бути в Німеччині, у Бад Мерґентгаймі{562}. Сьогодні я отримала від нього листа, він пише, що Ти був у Цюриху й намагався віднайти його в Уетіконі; однак він був у Тальвілі{563} у своїх друзів, щоб перебути дні між лікарнею та санаторієм. У серпні Макс приїде сюди, і я, отож, буду тут до 20-го вересня, а потім мушу, щоб заробити трохи грошей, здійснити подорож літаком{564} і написати про це, взагалі, я повинна була б працювати, однак не можу, мені все валиться з рук. Паулю, якось ми поговоримо, тепер надто тяжко, май зі мною терпіння.

Інґеборґ

134 {565} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Сільз-Базелья, 15.7.1959

Пансіон Шасте, Сільз{566} в Енґадіні, 15-го липня 1959 р.

Моя люба Інґеборґ,

тепер Ти в Римі, я прошу Тебе запитати принцесу, чому вона не надіслала гонорару{567} за матеріали для «Боттеґе Оскуре», які я зібрав. Ґрас{568}, якого я зустрів у Цюриху, досі не отримав свого гонорару. У зв’язку з цим я потрапив у надзвичайно неприємне становище, адже я обіцяв усім авторам гонорари.

Численні листи Еженові Вальтеру, якого справді неможливо стерпіти, серед них один рекомендований, залишилися без відповіді. Чи це просто недбалість, чи це, як я змушений, на жаль, припустити, щось інше? Будь ласка, допоможи мені вийти з цієї прикрої ситуації, допоможи внести ясність.

Ми пробудемо тут до 24-го, відтак повертаємося, не в останню чергу, щоб відпочити від таких довгих канікул, назад до Парижа.

Я також не завжди почуваюся добре.

Всього найкращого

Твій

Пауль

135 {569} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Сільз-Базелья, 20.7.1939

Моя люба Інґеборґ,

вчора тут був Макс Фріш, несподівано, я був зовсім непідготовлений до цього, приїхали також цюрихські знайомі, Алемани{570}, розмова була короткою, лише якусь мить насправді такою, на яку ми обидва сподівалися.

Мені ведеться — мій останній лист свідчить про це у свій нерозумний спосіб — не надто добре, і хоча я й переклав «Юну парку»{571}, проте почуваюся геть розбитим, це стосується мене самого й усього того, що пов’язано з писанням{572} — але що має робити той, хто вжився у писання? Та й взагалі…

Перед тим, як написати Тобі листа про гонорар за «Боттеґе Оскуре», я написав Тобі іншого — але не надіслав; я додаю його тут з усіма напівміркуваннями й запитаннями…

Можливо, це все-таки правильно, що Ти прийняла франкфуртську доцентуру{573} — адже всі ми вже давно — жертви компромісів.

Проте із навколосвітнім польотом на реактивному літаку{574}, Інґеборґ, справа виглядає трохи інакше: дозволь мені сказати Тобі, що щось дуже інтимне в мені опирається цьому намірові, а тому, оскільки для мене неможливо відділити його від себе, просить Тебе ще раз добряче обдумати все це; якщо ж Ти не в змозі зробити цього, то знай, що тоді я буду підноситися своїми думками ввись і навертати Тебе назад додому.

За кілька днів ми повертаємося до Парижа{575} — будь ласка, пиши мені туди! Пиши частіше!

Твій

Пауль

135.1 Додаток

Пансіон Шасте, Сільз-Базелья

11-го липня 1959 р.

Моя люба Інґеборґ,

я був трохи занепокоєний. Але тепер я вже менше тривожуся, адже Ти — в Римі, отож певним чином удома, і живеш Ти, як мені, принаймні, підказує моя італійська, на Зоряній вулиці{576}…

Вісім днів ми вже тут, після тривалих дощових тижнів в околиці Зальцбурґа, восьмиденного перебування у Відні, одноденної біганини в околицях Генуї (точніше: Монте-россо, яке Ліллі фон Заутер{577} рекомендувала нам як безлюдну й абсолютно тиху місцевість…), трьох днів у Цюриху{578}.

З Відня я намагався зателефонувати Тобі, ввечері, але Тебе не було, це пов’язано, мабуть, з тим, що я телефонував із Вестбангофу, а не з поштамту на Ландштрасе. Я трохи працював, якийсь диявол бажає, аби тепер, замість того, щоб зайнятися собою, я перекладав «Юну парку», з 510 віршованих рядків перекладено вже 460, о невтомний дияволе чи хтось із його найближчих родичів, допомагай мені й надалі!

Перш ніж прийшов Твій лист, я довідався з газети, що Ти отримала «запрошення» до Франкфурта, в університет — моє сердечне вітання! (Але, цілком довірливо: чи справді можна таке викладати? Чи слід це робити?) «Camarado[19], це не книга, той, хто торкнеться її, торкнеться