Юлія Богута - Совість для диявола, Юлія Богута

— Зв’язок став сильнішим, — нервово зауважив він, дивлячись на твої руки. 

— Від чого? — не розуміла я.

— Мабуть, через мене, — нарешті промовив він, винувато опускаючи обличчя. 

— Я не розумію, — втомлено стала терти щоки долонями, ніби це допомогло б мені отямитися. — Все це відбувається занадто швидко і занадто божевільно. Має ж бути якесь адекватне пояснення?

Від рандомних думок жахливо розболілася голова. Було важко на чомусь сконцентруватися і я просто вмостилася зручніше на дивані, кутаючись в ковдру. Десь віддалік почулися тихі кроки, скрип дивану та не впевнений голос Дая:

— Думаю, я знаю чому це відбулося, — тихо промовив він, змушуючи мене розплющити очі. — Пам'ятаєш я говорив тобі, що ти всю ніч згорала в магічній гарячці...?

— І...? — ніяк не розуміла як одне стосується іншого. — Від температури такого ефекту не буде.

— Не буде, я знаю, — ніби в підтвердження моїх слів повторив Даймонд. — Я мав тебе хоч якось напоїти ліками, тому перетворив сироп на таблетку і запхнув тобі її в рот.

— І що з того? — все ще не розуміла, до чого він вів.  Наші погляди на мить зустрілися і я нервово прикусила губи.

— Я зробив це своїм язиком.

По моїй шкірі пробігся табун комах. Я дивилася на диявола і не могла повірити в почуте. Поки я хворіла, цей... Диявол спокусник — цілував мене, щоб напоїти ліками... А я, мало того, зв'язала з ним душі, так ще й ані крапельки не пам'ятала як це відбувалося! От що за дурне життя!