Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

9 Ставок

Минуло близько тижня з того дня, як Хаол із вчителем відправилися до Золотої вежі. І вже дещо встигло змінитися у поведінці хлопчика – він став менше ховатися. Якщо раніше учень міг потайки спостерігати за педагогом, виглядати його з відстані, то зараз почав відкрито підходити, стояти поруч та навіть зрідка самостійно починати розмову. То про настрій спитає, то про плани занять, то жалівся, чи хвалився своїми успіхами у практиці магії. Хмаринка поволі ставала більшою, її дощик – рясніше. Ще трохи і Хаол міг наздогнати однолітків. Туман у нього все ще не виходив, незважаючи на те, що в деяких однокласників вже з’являлися якісь натяки на цю пелену, однак хлопчик журився з цього приводу не сильніше, ніж зазвичай. Насінина квітки досі не відкрилася, а ті німфеї, які вони посадили разом із вчителем, все ще приживалися на новому місці. Щодо риби - питання досі залишалося відкритим.

Нарешті настав довгоочікуваний вечір, коли завершилися усі заняття. Учні цілими групами вийшли надвір, де вчителі вже відкрили дерев’яну браму. Хтось одразу попрямував до купалень, бажаючи відпочити після довгого дня, хтось – на майданчики для практики, аби відточити навички, хтось волів піти у найближче місто, а хтось почав грати у квача, женучись один за одним по усій території академії. Хаол також вже йшов коридором назовні, як наткнувся на рідного викладача, який навпаки прямував з вулиці у академію.

- Хм, - здивувався Ракор цьому хлопчику, що ніс у руках свій вітрильник. – Куди прямуєш?

- До ставка, - з ентузіазмом відповів учень. – Спустите його на воду зі мною? – показав свій кораблик.

- Хм, - ласкаво посміхнувся старший. – Можливо пізніше. Мене зараз позвав до себе вчитель Уман. Щойно ми поговоримо – я обов’язково приєднаюся до тебе, - погладив дитину по голові та продовжив свій шлях до замісника директора.

Хаол провів його поглядом, розвернувся і також пішов, куди прямував раніше. Один восьмикласник, у білому халаті з широкими рукавами та блакитній одежі із короткими, спантеличено обернувся молодшому вслід.

Прибувши до кімнати старшого вчителя, Ракор трохи поправив комір свого блакитного халату, розправив рукави та постукав. Увійшов, коли йому дозволили.

- Я покликав тебе, щодо твоєї пропозиції на тему ставку, - почав Уман, розвертаючись до гостя.

- Угу, - кивнув новачок, біля дверей, та склав руки разом.

- Ідея непогана. Я та вчитель Даікон даємо дозвіл на невелику кількість безпечної риби. Тобто ніяких хижих створінь, раків, крабів, їжаків та інших тварин, які можуть нашкодити учням.

- Звісно, - зрозуміло кивнув чоловік.

- Наглядати за рибою будеш ти і Кайто. Не знаю наскільки це доречно, зважаючи на твою вогняну кров, - сумнівно огледів він підлеглого, - однак ідея твоя, тож і відповідальним за неї будеш ти.

- Добре, без питань.

- Сьогодні я відправлю запит до академії Безкрайньої гладі і ми домовимося із ними щодо огляду.

- Можна аби Хаол також узяв участь у огляді?

- Так, думаю можна. Але наглядай за тим, що він обирає. Відповідальний за вибір саме ти.

- Зрозумів, - кивнув молодий педагог.

Ще пару хвилин вони балакали щодо того, як та коли можна організувати оглядини риби. Ракор згадав старшому про ту мушлю, яку йому дали у магазині для водяної крові. Вони все погодили між собою та розійшлися. Після чого, новий вчитель попрямував до того самого ставка, де один учень якраз вже мав гратися зі своїм корабликом.

«Добра іграшка, - роздумував наставник, спускаючись сходами. – Якраз мистецтво маніпуляції підтягне. Ну, - видихнув, - або керування водними потоками. Вже від його хитрості залежить.»

Спустившись на перший поверх, чоловік попрямував надвір, а там і до стежини, що вела у сторону майданчиків для медитацій та практики (до других треба було йти аж за академію). Там, якраз після повороту до тихого місця медитування, навпроти вікон учнівських кімнат, і розкинувся природній ставок, вкритий зеленню. Велика верба, зарості очерету, декілька листів латаття та невеликий пляж, де четверо п’ятикласників ніби навипередки кидалися багнюкою у сторону чагарників на протилежному березі.

- Хаха! – голосніше усіх кричав балакучий Еон з першої парти, завзятіше інших намагаючись докинути до рослин.

- Що ви робите? – спантеличено запитав педагог, не помічаючи поблизу свого найулюбленішого учня.

Діти миттю застигли, почувши голос дорослого, глянули на чоловіка, сполохано вклонилися йому та втікли:

- Нічого, вчителю!

Ракор провів їх здивованим поглядом. Огледів берег. Глянув на зарості очерету.

- Хаоле! – покрутився він, не знаходячи хлопчика.

«Може побачив, як вони багнюкою кидаються та передумав спускати кораблик зараз?» - задумався викладач.

- Певно у кімнату повернувся, - неголосно вирішив старший і попрямував назад у академію.

Однак необхідного вихованця там не виявилося.

«Куди він подівся?» - ще більш спантеличено повернувся наставник у коридор.

Прочесавши водойму ще раз, вчитель все одно нікого не знайшов. Тільки один восьмикласник стояв на пологому березі та спускав на воду свій фрегат із купою вітрил.

- Гей, - гукнув його Ракор. – Ти не бачив тут п’ятикласника? Він також із вітрильником сюди йшов, - кивнув на маленький корабель.

- У-у, - спантеличено покрутив підліток головою. – Сам хотів поплавати з ним.

- Хм, - зацікавився чоловік цим захопленням у ще однієї дитини. – Теж кораблі любиш? А як тебе звуть?

- Войши, вчителю, - вирівнявся той, склав руки і вклонився.

- А яка магічна сила?

- Темно-помаранчева.

- Хм… - ще більш приємно задумався наставник. – Ви могли б непогано потоваришувати із Хаолом. Щойно знайду його – обов’язково розкажу про тебе.

- Дякую, вчителю, - знову вклонився хлопець. – Якщо я зустріну його швидше – розкажу, що ви його шукаєте.

«Який приємний та вихований хлопчик, - підмітив Ракор. – Хаолу точно буде корисно подружитися із ним. А під час ігор ще і магію практикуватиме.»

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍