Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Певно зможемо.

- То і звати його нема нащо, - ствердно кивнув вихованець та невдоволено відвернувся.

«Сам усе посадити хоче, - тішився Ракор такій реакції. – Точно трохи земляної крові є,» - погладив його по голові. Хлопчик покосився на свого викладача.

- Журавлик справжній, - турботливо прокоментував усе це наставник.

Латаття садили вони так, що Хаол з ніг до голови був мокрий. Учень наполягав на тому, що це треба робити власними руками, аби точно знати куди сідає рослина. Тож ходив він по груди у ставку неподалік берега та кожен раз пірнав, повністю зникаючи з поля зору викладача. Рив у мулі ямку долонями, вставляв у неї коріння та присипав зверху землею. Після чого виринав і кидав глиняний горщик на берег, де стояв педагог, який уважно слідкував за кожним його рухом.

Жовту та персикову посадили праворуч від невеликого піщаного пляжу, блакитну – ліворуч, неподалік від тіні верби, а для посадки білої, хлопчик відплив аж до заростей очерету на іншому березі, вважаючи це місце найбільш сонячним та відкритим, найбільш підходящим для такої шикарної квітки. Пірнув під воду, пускаючи бульбашки, вирив ямку на віддалені від коренів очерету, всадив розетку латаття, закопав у мул і винирнув. З розмахом кинув горщик до вчителя.

- Справжня водяна кров! – радісно підсумував Ракор, спостерігаючи усе це.

Хаол ще пару разів занурився та винирнув, змиваючи з себе будь-який бруд, що прилип до нього під водою, та поплив до берега. Вийшов на сушу, струшуючи з себе краплі.

- Але у академії ходити в мокрому одязі не можна, - позитивно зауважив педагог та помахом руки повністю висушив учня.

- Вчителю, - спантеличено відгукнувся хлопчик, відчувши на собі магію, - хіба ми не грозові маги? Хіба дощ не мокрий?

- У сенсі? – не зрозумів старший.

- Якщо ми створюємо дощ, то чого ми не можемо бути мокрими? Адже це проти природи, аби грозовий маг був постійно сухим! Дощ ллє з неба! – вказав на те. – Чого ми маємо боятися намочити себе?!

- Хаоле, - розсудливо видихнув чоловік, - у твоїх словах є істина, але ти дещо забуваєш. Ми маги не тільки дощу, але і блискавки, а вода її добре проводить, як і метал. Учні мають бути сухими, аби інші учні випадково не вдарили їх струмом. І все. Коли ти виростеш, то можеш хоч постійно ходити мокрий. На тебе це ніяк не вплине. Але поки ти вчишся, - ласкаво посміхнувся, - безпечніше буде залишатися сухим, - торкнувся вказівним пальцем кінчика його носа.