Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

згодою, — саме в такому розгулі, більше урочистому, ніж веселому, душа, незбагненно загадково, виливається нестерпно сумними звуками. Тоді геть дума і свідомість! Весь таємничий склад його вимагає звуків, самих звуків. Тому поезія в піснях невловима, чарівна, граціозна, як музика. Поезія думок більше доступна кожному, ніж поезія звуків, або, краще сказати, поезія Поезії. Її тільки один обранець, один справжній в душі поет розуміє; і саме через це часто найкраща пісня залишається непоміченою, тоді як незавидна виграє своїм змістом.

Віршування малоросійське найзручніше для пісень: в ньому поєднуються разом і розмір, і тоніка, і рима. Падіння звуків у них швидке, бистре; через те рядок ніколи майже не буває занадто довгий; якщо ж це і трапляється, то цезура посередині, з дзвінкою римою, розриває його. Чисті, протяжні ямби рідко трапляються; здебільшого швидкі хореї, дактилі, амфібрахії летять швидко, один за одним, примхливо і вільно змішуються між собою, утворюють нові розміри і роблять їх різноманітними надзвичайно. Рими звучать і стикаються одна з одною, як срібні підкови танцюючих. Вірність і музикальність вуха — загальна властивість їх. Часто весь рядок буває співзвучний з іншим, незважаючи на те, що іноді у обох навіть рими нема. Близькість рим дивовижна. Часто рядок двічі терпить цезуру і двічі римується до замикаючої рими, якій, крім того, дає відповідь другий рядок, теж двічі співзвучний на середині. Іноді зустрічається така рима, яку, видимо, не можна назвати римою, але вона така вірна своїм відбиттям звуків, що подобається іноді більше, ніж рима, і ніколи б не спала на думку поетові з пером в руці.

Характер музики не можна визначити одним словом: вона надзвичайно різноманітна. У багатьох піснях вона легка, граціозна, ледве тільки торкається землі і, здається, пустує, грається звуками. Іноді звуки її набирають мужнього характеру, стають сильними, могутніми, міцними; стопи важко б’ють в землю, і, здається, начебто під них можна танцювати самого тільки гопака. Іноді ж звуки її стають надзвичайно вільними, широкими, змахи гігантськими, силкуючись охопити безмір простору і вслухаючись в них, танцюрист почуває себе велетнем: душа його і вся істота росте, розширяється безмежно. Він відривається раптом від землі, щоб сильніше вдарити в неї блискучими підковами і знятися знов угору. Що ж до музики смутку, то її ніде не чути так, як у них. Чи це туга за перерваною юністю, якій не дали довеселитися; чи це скарги на безпритульне становище тодішньої Малоросії… але звуки її живуть, печуть, надривають душу. Російська тужлива музика виражає, як справедливо зауважив М. Максимович, забуття життя: вона прагне втекти від нього і заглушити повсякденні нужди і турботи; але в малоросійських піснях вона злилася з життям, — звуки її такі живі, що, здається, не звучать, а говорять, — говорять словами, промовляють, і кожне слово цієї яскравої мови проймає душу. Зойки її іноді такі схожі на крик серця, що воно враз і раптом здригається, немовби доторкнулось до нього гостре залізо. Безвідрадний, холодний відчай іноді чути в ній так сильно, що той, хто заслухався, забувається і почуває, що надія давно відлетіла зі світу. В іншому місці уривчастий стогін, зойки такі яскраві, живі, що з трепетом запитуєш себе: чи це звуки? Це жахливий зойк матері, в якої люте насильство вириває немовля, щоб з нелюдським сміхом розбити його об камінь. Ніщо не може бути сильнішим від народної музики, якщо тільки народ мав поетичний дар, життя різноманітне і діяльне; якщо натиски насильств і нездоланних вічних перешкод не давали йому ні на хвилину заснути і виривали з нього скарги і якщо ці скарги не могли інакше і ніде виявитись, як тільки в його піснях. Такою була беззахисна Малоросія під те лихоліття, коли хижо вдерлася в неї унія. По них, по цих звуках, можна догадуватися про її минулі страждання так само, як про те, що пройшла буря з градом і зливою, можна дізнатися по діамантових сльозах, які вкривають з низу до вершини освіжені дерева, коли сонце кидає вечірнє проміння, розріджене повітря чисте, вдалині чути дзвінке мукання стад, голубуватий дим — вісник сільської вечері й достатку — здіймається світлими кільцями до неба, і вечір, тихий, ясний вечір обіймає заспокоєну землю.

1833

Переклад за редакцією І. Сенченка

Українські народні пісні*

Обрядові пісні

Веснянки

ТА У КРИВОГО ТАНЦЯ[119]

  Та у кривого танця

  Та не виведу кінця;

  Треба його та виводити

  І лад йому та находити.

  Грайте, дівочки, грайте,

  Пилу не збивайте,

  Плаття не каляйте.

  На дівочках плаття —

  Все шовк, та китайка,

  Та пілова тканка.

  Грайте, парубки, грайте,

  Пилу не збивайте,

  Плаття не каляйте.

  На парубках плаття —

  Все міх та ряднина,

  Заткана половина.

  Блудили парубки

  Сім день по запічку,

  А чотири по припічку.

  Приблудились вони

  До передпічного вікна:

  — Дівчата-голубочки,

  Дайте скибку хліба,

  Черепок сироватки,

  Ще й драной ложки —

  Похлібати трошки.

  Тим парубки білі,

  Що все сироватку їли,

  Тим дівчата красні,

  Що їли варенички в маслі.

А Я У БАТЬКА ОДИНИЦЯ

А я у батька одиниця,

Полюбила Гриця-чорнобривця.

Я нічого не робила,

Тільки по садочку походила,

Волоський горішок посадила.

Рости, рости, горішеньку,

Моєму батеньку на втішеньку.

Рости, рости, розвивайся,

А ти, мій батеньку, утішайся.

Рости, рости вище проса,

Кохай, мій батеньку, що хороша.

Рости, рости, коренися,

А ти, мій батеньку, не журися.

Рости, рости вище тину,

Кохай, мій батеньку, як дитину.

А ви, хлопці, не жартуйте,

Купіть черевички та й підкуйте.

У мене ніжки невеличкі,

Треба по таляру черевички;

Єще за теє копу дати,

Щоб ті черевички підковати.

НА РІЧЕНЬЦІ ТА НА ДОЩЕЧЦІ

На річеньці та на дощечці

Там дівчина хлюпощеться,

Хлюпощеться, умивається,

В черевички обувається.

— Дивітеся, чоловіченьки,

Які в мене черевиченьки.

Се ж мені панотець покупив,

Щоб хороший молодець полюбив,

А чулочки паніматка дала,

Щоб хороша[я] панянка була.