Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

Розділ 23

 — Щока болить? — вже в машині поцікавився чоловік.

— Нічого не болить, — відмахнулась від його запитання Тася. — Окрім душі нічого не болить.

— Я можу чимось допомогти?

— Ти й так сьогодні сильно мені допоміг, — Тася відчувала сором за картину, яка розгорнулась перед ним сьогодні. 

Поки чоловік виїжджав з її двору, дівчина намагалась не дивитись на нього. Соромно було глянути йому у вічі. Тася знала, що приємного в їхній зустрічі з колишнім буде мало. Але її тішило, що це швидко закінчилось. Все, що вона сказала там - було цілковитою правдою. З моменту, коли дівчина перетнула поріг квартири - ні Катрі, ні Льоні для неї більше не існувало.

А от Євген поглядав на дівчину краєм ока. Не подобалась вона йому після того, як вони покинули її будинок. Тиха дуже. Не посміхалась, але це й зрозуміло було. Проте очі її ніби потухли.

Чоловік сам, напевно, не усвідомлював, що робив, бо пояснити, чому він лагідно взяв дівчину за руку, та ще й погладив її великим пальцем, Євген точно не зміг би, ні собі, ні Таї.

— Часто він тебе бив? — тихо, з прихованою агресією, поцікавився Женя.

— Сьогодні було вперше, — Тася дивилась на їхні руки й не могла зрозуміти своїх відчуттів. Їй було приємно, це однозначно. 

Спокійно, що він поруч. І хоч дівчина не знала Женю так довго, як, наприклад, того самого Леоніда, але він вже вселяв в неї віру в його доброчесність. В хорошій сім’ї не міг вирости поганий чоловік. 

— І востаннє, — закарбував впевнено. 

— Так, але тепер мені треба подумати, як жити далі. І де. Я залишилась на вулиці, з купкою своїх речей і розбитим серцем, — приречено прозвучали слова дівчини, і поки Євген її не перебив, вона швидко додала. — Не кажи мені про ваш будинок, у вас і так там ціла юрба. Ні мені, ні вам це буде некомфортно. Ми ж чужі люди.

— Про некомфортність можу погодитись. Про купу народу - теж. Але кожен з нас готовий протягнути тобі руку допомоги.

— І я за це вам безмежно вдячна, — дівчина витягнула свою руку з Євгенової, бо так довго триматись за руки в їхньому становищі було досить непристойним. — Але користуватись вашою добротою я не збираюсь. В мене є деякі збереження, і я…

Але договорити Тасі не вдалось, бо Євген її знову перебив. Так невиховано. Однак вчасно.

— Тоді я можу запропонувати тобі пожити у своїй квартирі. Вона знаходиться в тому місті, де ви й познайомились з моєю матір’ю. Не хвилюйся, я давно там не живу. Тебе точно ніхто не хвилюватиме. Це на випадок, якщо ти не планувала залишатись в Києві.

Тася кинула на нього здивований погляд. Це було хорошим варіантом.

— Тільки, якщо ми зараз домовляємось, що я тобі платитиму орендну плату, — швидко промовила Тася, а потім ще швидше заговорила, що він знову не надумав її перебити. — І це ненадовго. Доки я не знайду щось  відповідне для себе. 

— Гаразд, будеш оплачувати комунальні послуги,  — спокійно сказав Женя, здивувавши дівчину, вона не очікувала, що він так швидко погодиться. Але ж і вона не була якось принцесою, щоб він вмовляв її залишитись. І Тая сама розуміла, що якби вона відмовилась, чоловік прийняв би її рішення точно так само. Врешті-решт, вони були дорослими людьми, здатними приймати рішення самостійно. —  Але ти переїдеш після дня народження малого. Раніше ніж відбудеться свято тебе ніхто не відпустить. Сподіваюсь ти розумієш це?

— Розумію, твоя мати не дасть мені так просто втекти, —  зітхнула дівчина. —  Ми зараз їдемо по твоїх справах? Не скажеш чим саме займатимешся?

Таїсія, як слухняна дівчина, склала свої руки на колінах, повністю налаштовуючись на розповідь.

— Насправді, в мене немає тут справ. Просто я знав, що якщо я скажу, що ми спеціально їдемо заради тебе, то ти або відмовишся, або будеш відчувати незручно себе. Тому я й збрехав.

Глибокий видих, який прозвучав з боку дівчини не насторожив його. Навпаки, Женя знав, що вона так відреагує. То може не варто було йому й зараз про щось говорити? Але сказано не повернеш. Наступного разу буде знати краще.

— Дякую, — щиро мовила дівчина,  прикриваючи свої рожеві щоки. Їй було приємно, що хтось про неї піклувався, навіть якщо й шляхом обману. —  Але не варто було це робити. Ти маєш рацію, я тепер себе ніяково почуваю. 

— Зате тепер ти повністю вільна.

— Ой, — простогнала вона. — Ви мене в могилу зведете раніше, ніж це потрібно буде. Женя, це так… Так незручно. 

— Закінчуй ці скиглення. Якби я не хотів привезти тебе сюди - не привозив би. Не хотів би допомогти - не допомагав. Не приймай все так близько до серця. Нормальні мужики так роблять, щоб ти знала. Їх не треба про щось просити.

 Він підморгнув їй, а потім усміхнувся, показуючи свої маленькі ямочки на щоках.

— Ну добре, справжній мужик. Давай тоді, заїдемо хоча б в який дитячий магазин, я оберу Костику подарунок. Бо приходити на день народження до дитини без подарунка не гарно.

Він помітно розслабився. Вбив в навігаторі адресу торгового центру, який радила відвідати йому Тася і, нарешті, впевненіше розправив плечі.

За вікном змінювались краєвиди. Щоправда, здебільшого одні багатоповерхівки змінювали попередні. Лише невеликі острівки парків чи скверів час від часу радували око. Ну і Дніпро, велична ріка, яка захоплювала красою. Але і його пара не змогла розгледіти через потік автомобілів, які постійно миготіли з обох боків.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍