Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

— То що ти хочеш ще знати? — ми розмістились на шезлонгах.

— Взагалі про все. Наприклад, де ти відкопав собі таку кралю. Чесно, я досі перебуваю в шоці.

— Ми познайомились в моєму клубі. Вона не така, як всі жінки, до яких я звик. І це мені до біса сподобалось.

— Не вірю, що ти затримаєшся з нею надовго, — Сергій надпив свою воду, — ти не з тих, кому потрібні стосунки чи сімʼя. Я тебе добре знаю.

— А тобі потрібні? — я глянув на нього через свої темні окуляри, — що твоя дружина робить зараз? Як живе?

— Не знаю. І не хочу. Вона давно вже стала мені нецікава. Бо… — він зробив якусь надто довгу паузу, — бо я мабуть більше не кохаю її. Тому я відразу погодився на твою пропозицію.

— Я й не сумнівався, — я відвів голову вбік, — ти ще більш непостійний, ніж я.

— Але я хоча б в шлюбі був набагато довше. І не вигнав дружину, можна сказати, на вулицю.

— Вона мала куди йти, — буркнув я, — але найгірше не це. Все-таки їй вийшло завагітніти. Тільки от… вона загинула в аварії.

— Що? — Сергій ледь не підхопився з місця, — тобто?

— Так, мені недавно сказали. І виявляється, тепер у мене є дитина. Але це зовсім не входить у мої плани.

— Чекай… як? Тобто? Це ж твоя дитина…

— Ні, не моя. Я не знав про цю вагітність, вона нічого мені навіть не додумалась сказати. То як я тепер можу прийняти цю дитину? Та і не хочу. З дідусем та бабусею їй буде краще.

— Твоїй жорстокості можна поспівчувати.

— Як і твоїй легковажності, — я фиркнув.

— А що там той, хто ніби-то мене вбив? — Сергій різко перевів тему.

— Нічого. У вʼязниці. Благає мене витягти його. Але хай сидить. Не буде пхати носа, куди не треба.

— Про що я і казав…

— Досить, — я зупинив його рукою, — ти ще щось хочеш дізнатися? Щось конкретне? Бо якщо просто діставати мене і виносити мозок, то я не збираюсь цього слухати, — підвівшись, я дивився на Сергія згори.

— Та чого ти такий нервовий, Захаре? Ми ж так давно не бачились…

— Ага. Але ти лише допитуєшся про якісь дурниці, а не говориш щось адекватне. Побачимось.

Я махнув йому і забрався геть. В мене не було злості на нього, ні. Я просто якось зрозумів, що ми абсолютно різні. І завжди були. В нас різні цінності та погляди на життя. Чому ми так довго спілкувалися, я поняття не маю. Сергій часто заздрив мені. Я це дуже добре знаю. І ще й теж вчепився до мене з тією дитиною. Не хочу я брати її до себе. Бо це не моє життя. 
Ця розмова чомусь витисла з мене всі сили, я взагалі не хотів ні з ким розмовляти, навіть з Мелісою. То ж засів у якомусь місцевому непримітному барі, щоб хоч трохи розігнати над собою ці чорні хмари. Досидів я там майже до вечора, але вже не мав ніякого бажання пити, тому повернувся до готелю. Номер був відчинений, отже Меліса вже була там. Я зайшов всередину і не повірив своїм очам. Було вимкнене світло, а повсюди розставлені ароматичні свічки. На підлозі розсипані пелюстки троянд. Я присвиснув і пройшов далі, не уявляючи, що чекає мене там. А в кімнаті було лише цікавіше. Меліса стояла в довгому червоному шовковому халаті і тримала в руках келих вина. Тут в спальні все так само було у свічках та пелюстках.

— Щ-що це тут? — я трохи розгублено спитав.

— Мені було нудно. Тебе довго не було, — вона відставила келих і підійшла ближче.

— Ти неймовірна, Мелісо, — я оглянув її з голови до ніг і справді не міг відірвати погляд.

— Думаю, так тобі сподобається більше, — вона розвʼязала свій халат і він сповз на підлогу. Тепер дівчина стояла переді мною у надто спокусливій чорній мереживній білизні, що ледь-ледь прикривала все, що повинна була. Я важко ковтнув. Бо такою я й уявляв цю чарівну жінку.

— Ти зараз знущаєшся? — я прошепотів і підійшов ближче до неї, — чи ти вирішила відразу прийняти поразку?

— Ну ні-і-і, — вона голосно розсміялась, — це буде гра, Захарчику. І я впевнена, що ти програєш її першим.

Вона кінчиками пальців провела по моїх грудях, але й цього було достатньо, щоб пробудити в мені неймовірну пристрасть. То ж я досить грубо схопив Мелісу за талію, притягнув до себе і так жадібно поцілував, щоб аж не вистачало повітря.