Хіроакі Куромія - Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Вони прямо запитали в радянського чиновника, чому вони витрачають величезні кошти на будівництво театрів, дозволяючи робітникам жити в такій тісняві, в хижах, на що той відповів: «Якщо ми забезпечимо робітникам комфорт, вони відмовляться боротись чи брати активну участь у політиці».
А британські шахтарі сказали йому на те:
«Молоде покоління питатиме: “Де будинки, які ви нам обіцяли? Де процвітання, висока платня, достаток і комфорт?” Тоді буде ще одна революція»[795].
Зневагу до робітників ясно видно з оповідки про одну донбаську шахту, де керівник-комуніст часто плював на підлогу під час своєї доповіді. Один з прибиральників приніс плювальницю, але він вперто і далі запльовував підлогу, зовсім іґноруючи плювальницю. Він не розумів, що після зборів доведеться прибирати підлогу[796].
Як у Капустинській справі 1923 р. (Розділ 4), деякі щиросерді люди, звичайно безпартійні, що мали авторитет серед робітників, підпали під підозру. Мироненко, бухгалтер Щигліївського родовища біля Сталіно, був одним з таких людей. Восени 1928 р., почувши, що секретар Української Ради Народних Комісарів В. Я. Чубар читатиме промову у Сталіно, Мироненко не полінувався пройти вісім кілометрів по болоту, з’явився на зустрічі й разом з іншими «антирадянськими елементами» гостро звинувачував партію в «утисках робітничого класу і бракові демократії в країні». Партія звернулася до ГПУ, щоб те вжило відповідних заходів. Згодом, коли на святі Першого травня 1929 р. Мироненко виголошував «антирадянську промову» перед натовпом робітників, його заарештували. Тоді він спробував підняти робітників, називаючи аґентів ГПУ жандармами. ГПУ доводило, що Мироненко служив у білій ґвардії, однак прокуратура вирішила, що це неможливо через його вік (1918 р. він мав шістнадцять років). ГПУ доводило, що Мироненко прихилив до своїх поглядів багатьох робітників, але прокуратура не погодилась. Конфлікт з прокуратурою змусив місцевий відділ ГПУ скаржитися до Києва. Що далі сталося з Мироненком, невідомо[797].
ГПУ повідомляло, що навіть серед членів партії є вороги. Один з них, Степура, робітник з Макіївки, начебто вихвалявся перед своїми колеґами, що служив у Денікіна і зі своїми солдатами вирізав усю наволоч: комуністів і росіян. Він переконував дочекатися повернення білих і нещадно нищити кацапів і червоних[798].
Багато повідомлень свідчать, що в цей час на Донбасі посилюється релігійна опозиція[799]. Поки йшла кампанія проти православних, інші секти, які завжди були особливо сильними на Донбасі, ще зросли, прийнявши багатьох утікачів і куркулів з інших частин країни. Баптистські проповідники, начебто фінансовані іноземною буржуазією, подорожували Донбасом[800]. 1929 р. в Артемівському окрузі нараховували 175 000 членів різних релігійних сект, тоді як членів профспілок всього 118 000[801].
Насильство застосовували не лише проти вигаданих класових ворогів. Деякі керівники били шахтарів[802]. До нових робітників, як куркулів-утікачів, так і переповнених сподіваннями нового життя виходнів з бідних родин, ставилися дуже погано. Більшість нових робітників (майже 80% 1930 р.) були селянами, принаймні половина з них — українці. На одній з шахт селян змусили обрізати їхнє традиційно довге волосся[803]. Крім того, про них ніхто не піклувався і ніхто не поважав їх, тому вони приходили і йшли далі. «Вони навіть не вимагали платні»[804]. За деякими даними, 1930 р. більш ніж половина цих селян покинула Донбас[805]. Один американський журналіст, що відвідав Донбас 1930 р., згадував:
«— Це наша найкраща шахта, — сказав інженер. — Найбільш механізована. Маючи 250 робітників, ми виробляємо 120 000 тонн за рік. Робітники працюють всього по шість годин.
Тієї миті до кімнати вривається молодий інженер і з лайкою кричить:
— Вони втекли!
— Хто втік?
— Ці кляті хлопці з сіл. Прийшли минулого тижня, пропрацювали п’ять днів, і тепер половина втекла.
— Чому? — одночасно спитали керівник та інші присутні.
— Боягузи, ще нічого не навчилися, — закричав інженер шахти, грюкнувши дверима»[806].
Спекотним літом 1930 р. майже в жодній лазні на шахтах не було води[807]. Погані умови сприяли розповсюдженню тифу й дизентерії. 1930 р. 60% всіх протиепідемічних ресурсів України застосовували на Донбасі[808]. В деяких районах запасів харчів було лише на пів дня. Навіть з допомогою ГПУ адміністрації шахт доводилось боротись за продукти[809].
Один американський інженер сповістив, що влітку 1930 р. вугледобувна промисловість Донбасу перебувала у глибокій кризі, тому що шахтарів «погано годували. Вони не отримували достатньо коштів для того, щоб прожити». Чимало робітників покинули роботу чи просто не ходили на неї. Тому восени ГПУ видало наказ, що «всі мусять повернутись на шахти і працювати».
Щоб досягнути цього, вони позвільняли всіх урядовців вугільного тресту (контролював родовища Донбасу) і поставили головою М. А. Дейча (працівника ГПУ)... Дейч оточив себе аґентами ГПУ, і вже з самого початку його перебування на посаді директора вугільного тресту відбулися сотні арештів шахтарів, і ці арешти змусили інших шахтарів, що боялися арешту, повернутися на шахти[810].
Інший американський гірничий інженер згадував, як узимку 1930–1931 рр.
«неможливо було отримати вугілля для звичайного домашнього господарства та опалювання, хоча прямо біля шахти лежали тисячі тонн готового на експорт вугілля. З однієї шахти, № 5, послали резолюцію протесту до ЦК партії в Москву. Дейч розпустив робітничий комітет і заарештував усіх його членів. Їх звинувачено в контрреволюційній діяльності»[811].
У вільному степу переважали примус і насильство.
Свавільне поводження партії з робітниками посилило їхнє обурення. 1930 р. на похороні шахтаря, що загинув під час аварії на шахті, чоловік з орденом Червоного Прапора звернувся до робітників шахти «Іван» поблизу Сталіно: «В СРСР, як і на Заході, людей калічать у шахтах, геть СРСР!»[812] Багато робітників відкрито вимагало зменшення зарплати фахівців та інженерів і погрожували, що перестануть працювати, якщо їх не почнуть нормально годувати[813]. Як матроси броненосця «Потьомкін» 1905 р., робітники Донбасу обурювалися, знаходячи хробаків у страві, яку давали в їдальнях. ГПУ повідомило, що тільки в травні — червні 1930 р. на шахтах і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.
