Хіроакі Куромія - Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Давній розподіл на привілейовані верхи і пригноблені низи став очевидним, один робітник шахти № 10 в Артемівську, партійний, сказав: «Верхи насідають на низи»[818]. Так і справді було на Донбасі: шахтарі тяжко працювали в темних і небезпечних підземеллях, а їхні керівники комфортно сиділи в безпечних і світлих кабінетах.
У 1931 р. проблема постачання харчів і далі була гострою. М’ясо не продавали взагалі, а якщо й продавали, то з хробаками[819]. Борошно було такої поганої якості, що від нього хворіли[820]. Хоч як дивно, але в червні 1931 р. Сталін оголосив, що порівняно з голодом 1928–1929 рр. постачання продуктів споживання поліпшилось і влада змогла експортувати зерно, і то навіть у більшій кількості, ніж будь-коли після революції[821]. 1932 р. 5,2 мільйона тонн зерна і борошна пущено на експорт, порівняно з 0,3 мільйона тонн 1928 і 1929 р. і 4,8 мільйона 1930 р.[822]. Настав голод.
Жнива скорботи
Голод 1932–1933 рр. охопив майже всю країну: Україну, Казахстан, Північний Кавказ, Поволжжя, Західний Сибір і навіть серце Росії — Центральний чорноземний реґіон. Питання кількості жертв голодомору досі є предметом дискусій, і можливо, ми ніколи не дізнаємося точного числа жертв; ясно лише, що кількість загиблих обчислюється мільйонами. Найтяжче постраждали саме зернові реґіони (за винятком Казахстану, де основною причиною смерті була брутальна політика утвердження осілості серед кочових народів). Різні реґіони постраждали по-різному; умисний ґеноцид, особливо українців, був політичною метою голодомору[823]. Наявна інформація не може переконливо довести, що голодомор був етнічним ґеноцидом[824]. Голод був, як влучно назвав свою книжку Роберт Конквест (взявши назву зі «Слова о полку Ігоревім»), жнивами скорботи[825], що тяжко вдарили по Донбасу.
Здається безперечним, що головною причиною голоду було надмірне відбирання зерна в селян. Одночасно виявилось, що колгоспна система, яка працювала паралельно з радгоспною на схожих принципах, виявилась нежиттєздатною і непродуктивною. Ось частушка, яку приписують куркулям:
Записалися в колхоз,
Строят теперь планы,
А картошку-то едят
Без масла и сметаны[826].
Жалюгідний стан, у якому опинилося сільське господарство, неначе підтверджував повний провал колективізації[827]. За небаченим урожаєм 1930 р. незабаром настає неврожай 1931 і 1932 рр. Одним з результатів цього була жорстокість колективізації, яка зовсім деморалізувала селян. Як повідомляють Віткрофт, Дейвіс і Купер, «зменшення виробництва зерна в 1931 і 1932 рр. і збільшення в 1933 і 1934 рр. були набагато значніші, ніж показують інші, як західні, так і радянські, припущення». Вони підрахували, що виробництво зерна зменшилося з 73,3 мільйона тонн 1928 р. і 76 млн. Тонн 1930 р. до 61,8 млн. тонн (можлива похибка дев’ять відсотків) 1931 р. і 61,1 млн. тонн (можлива похибка десять відсотків) 1932 р.[828].
Незважаючи на це, державна заготівля збільшилася з 28,2% всієї зернопродукції 1930 р. до 32,8% 1931 р., і планувалося збільшити її до 40–50% 1932 р.[829]. У Москві знали, що країна під загрозою голоду. Повернувшись з України, Молотов доповідав Політбюро, що «ми справді зіткнулися з привидом голоду, причому у важливому районі, з якого мали би брати зерно»[830]. Цей привид не злякав Сталіна. Сталін хвалився, що 1931 р. вдалось експортувати рекордну кількість зерна й борошна — 5,2 млн. тонн; але навіть в голодні 1932–1933 рр. 1,8 млн. тонн зерна й борошна продано на заморських ринках. У ці голодні роки продукти тваринництва також експортовано у великих кількостях[831].
Донбас, можливо, був навіть краще захищений від голоду, ніж інші частини України та Північний Кавказ, тому що Донбасу уряд надав пріоритет у постачанні продуктів харчування. Проте села Донбасу були спустошені, і вплив голодомору на ситуацію в Донбасі дуже важливий для розуміння терору, що розгорнувся в наступні роки. Ще з 1928 р. на Донбасі, як і скрізь, не завжди вистачало харчів, але вже 1931 р. ситуація значно погіршилася, а в 1932–1933 рр. населення голодувало. Взимку 1931–1932 рр. нестача харчів призвела до появи «колосальних черг» за хлібом[832]. В донській частині реґіону в березні 1932 р. було лише 15% потрібних припасів; не було молока, сиру — «такого не надходило протягом усього кварталу»[833]. З весни до літа 1932 р. Сталіно було під загрозою тифу й дизентерії, які, спалахнувши, швидко поширювались[834]; це був ще один наслідок голоду, бо смерть забирала не тільки людей, а й коней, чиє м’ясо потім з’їдали голодні люди.
Чутки, що в Донбасі голод і не платять зарплату[835], не зупиняли голодних Росії й України від втечі в цей промисловий центр. При цьому видається, що наплив народу влітку 1932 р. був набагато меншим, ніж відплив. Наприклад, вугледобувна промисловість втратила 17,3 відсотка робочої сили, кількість робітників зменшилася з 407 400 в січні до 337 700 у вересні 1932 р. Середній денний видобуток вугілля за цей самий період упав на 22% — з 199 000 тонн до 154 400 тонн[836]. Голодні робітники купами йшли з шахт на пошуки їжі й роботи; дехто, надто ті, хто зберіг зв’язки з російськими селами, повертався додому, вірячи, що з харчами там краще. Горлівському родовищу, щоб виконати план, необхідно було 1870 робітників, були послані 25 вербувальників, але в жовтні з’явилося на роботу всього 16 нових робітників[837]. Багато нових робітників скоро втекло з голоду[838]. Ті, що залишилися, голодували й часто не могли вийти на роботу[839]. В донській частині Донбасу 1932 р. 80% коней померло через нестачу фуражу[840]. Ще навесні 1932 р. стурбований народний комісар важкої промисловості Орджонікідзе приїхав на Донбас перевірити обстановку і натиснути на місцевих керівників. У відповідь на скарги робітників про брак харчів він досить гостро накинувся на керівників Донбасу за те, що вони дозволяють робітникам ходити голодними. Все ж він був змушений визнати, що в найближчі два-три місяці уряд не зможе суттєво вплинути на ситуацію з продуктами
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.
