Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

Та якось історично склалось, що навколо прізвища Тернер завжди повно дівчат, тож будь яка моя словесна перепалка з кимось з них вже давно нікого не дивує.

Жінка відсахнулась, розкривши рота і кілька разів безмовно поворушила губами, ніби риба, яку викинуло на берег.

А що їй було казати? Вибачитись і втікти - вона б так не змогла. Закидати мене погрозами - не вистачало влади. Змусити мене посунутись, щоб добратись до Софі - не вистачало сили.

А в мене все навпаки. Я міг що завгодно, мав для цього звʼязки і вже точно достатньо сили.

-Паскудник!-вигукнула місіс Керр і її погляд знову запалав вогнем.-Софі оббрехала його!

Вона змінила свій план нападу і вже не боролась проти мені, одразу зрозумівши що означає моє прізвище у цьому світі. Тепер вона хотіла змусити мене повірити їй, а потім благала б допомогти. Вмовити мене стати такими собі союзниками.

Та тут жінка припустилась помилки. Бо я нікому у цьому світі так не вірив, як пташці.

-Я маю свідків.-сказав я, посилаючись на розповідь Інес.

Коли я тримав її в амбарі після того як вона погрожувала Софі неіснуючим відео, дівчина зізналась, що знала про спробу згвалтування зі слів матері. Та працювала в маєтку Керр хатньою робітницею і бачила все на власні очі. Отже я казав правду.

-Це брехня!-вигукнула вона і тепер на крок ближче став я.

-Кемерон...-почувся ззаду голос Софі і я трохи розслабився. Вона бачила, що я ледь контролюю себе і хотіла якось помʼякшити ситуацію. Якось змусити мене не дістати з-за спини пістолет і не вистрілити в її рідну матір.

І на привеликий жаль, Софі мала достатньо впливу на мене, щоб це зробити.

Я ніби маленький хлопчик послухався її і розслабив пальці, які вже стиснулись в кулаки.

-Вам варто було шукати Софі, коли вона пішла з дому, а не насолоджуватись життям з новим чоловіком.-гаркнув я і жінка розгублено кинула погляд на дочку, помітивши її вплив на мене. Вона відступила назад і уважно розглянула моє обличчя аби зчитати усі емоції.

-То ти знайшла собі захисника, доню?-гаркнула вона до Керр і та щось нерозбірливо буркнула у відповідь.-Я не заспокоюсь, доки не витягну його!-повідомила жінка і я ступив ще один крок до неї.

-Робіть що завгодно, та його не випустять, доки не закінчиться термін покарання.-відповів я і місіс Керр звела свої густі брови докупи.-А тепер забирайтесь звідси і ніколи не зʼявляйтесь в житті Софі, доки вона сама цього не захоче.-гаркнув я і жінка сіпнулась.

Я був радий що вона злякалась, бо сенсом мого життя став захист пташки. Бо я кохаю її. І якщо знадобиться, захищатиму навіть від самого себе.