Тетяна Гуркало - Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало

Світлі ельфійки, як роса

— Це точно темний ельф? — спитала Дарка, коли Лялянівель відпустив барда і всучив свій листок йому в руки.

— Точно, він під ілюзією, — запевнив чоловік і подивився на темного дуже неприязно.

Той відповів йому філософським поглядом, а потім посміхнувся дівчині.

— Вони завжди під ілюзіями, так чи інакше, — додав Лялянівель. — То намагаються здаватися сильнішими, ніж є, то слабшими, то більш схожими на батька, або якогось іншого родича, то взагалі під нас перефарбовуються. Репутацію псують.

— Та кому та ваша репутація потрібна, — відмахнувся листком темний. — Більше, ніж ваш молодняк, її ніхто не зіпсує, навіть якщо маскуватися під світлих ельфів почнуть орки.

І елегантно вклонився Дарці, а потім схопив її за руку і поцілував долоню. Відреагувати дівчина не встигла, просто не зрозуміла, що він збирається робити. А потім не зрозуміла навіщо. Світлого родича дражнить?

— Нетин, або Нетинієль, якщо брати до уваги окрас, — представився він, все ще не відпускаючи руки, хоча й не скажеш, щоб він так сильно тримав.

— Відчепись від неї, — недобрим тоном велів Лялянівель і сам відібрав у темного родича долоню дружини.

— Цікаво, — задумливо промовив Нетин.

— Що з малюнком? — тоном, яким можна було заморозити річку, спитав світлий.

— Це дурість якась, та ще й колір… Можливо хтось комусь сказав, що світлі маги темною фарбою не користуються, а ці, художники, саме світлими і добрими себе вважають. У людей іноді такі дивні уявлення про магію. Та й не тільки про неї. Он орків вони вважають самим злом, хоча вони просто войовничі і кочівники, овець крадуть одне у одного, коней, котячі сірі шкури. А крилатих люди вважають ледь не самим добром і втіленням великої мудрості. Хоча якраз крилаті спалювали і розбирали по камінчику їх міста, коли ще вміли перетворюватись в величезних чудовиськ, котрі ховаються посеред буревію. Один, здається, навіть під землю якесь місто заховав.

— Не відволікай мене своїми байками, — велів Лялянівель суворо. — Що за дурість? Яйце точно ваше було. Що, я цієї гидоти не бачив? І не нашкодило воно лише дивом, лише тому, що я був готовий розвернути щит.

— Ну, наше. У нас їх іноді крадуть. А іноді навіть купляють у всяких… контрабандистів. Буває. А дурість… Цей символ складається з заперечення, страху і слабкості. Перше в різних відворотах часто зустрічається. Друге в захист вплітають, щоб злодії відразу розуміли, куди лізуть, може ще передумають. А третім шахраї іноді користуються, щоб не те щоб розумнішими і сильнішими здаватися, скоріше щоб опоненти самі собі здавалися слабшими ніж є. Якось так. Малювати ці символи разом… навіть цікаво, чого хтось хотів цим добитися і від кого?

— Від мене. Про те, що Дарка маг, навряд знали. А кинули туди, де був прояв магії, свіжий. І це мав бути я, тому і ваше яйце розписували.

— Або там був би тільки-но куплений і активований амулет, — загадково посміхнувся темний. — Оце б весело було, якби ця штука на амулет подіяла. Як би воно виглядало, га?

— Знати не хочу, — видихнув Лялянівель. — Цікаво, кому це я так заважаю?

— Придурку з кораблями, — кровожерливо сказала Дарка і їй дуже-дуже захотілося втопити ті кораблі разом з хазяїном.

— Ну, в такої гарної дівчино навряд лише один кандидат на нелюбов до її чоловіка, — дуже серйозно сказав темний.

Дарка несподівано для себе зашарілася.

Лялянівель подивився на Нетина так, що хтось менш сміливий вже зазбирався б додому, або у вбиральню. А темного воно ні крапельки не пройняло. Він підтягнувся, сів на стійку, з-за якої ще на початку розмови розумно втік широкоплечий чоловік і сховався до дівчат на кухні. Огледівся, схопив свій загадковий інструмент і поклав на коліна.

— Що, помітив? — спитав у світлого ельфа з насмішкою. — Диво-то яке. — І підморгнув Дарці. — Розумієш, дівчино, ці, світлі і прекрасні, як ранок… після ночі наповненої вином і незнайомими дівчатами, за яких хтось пику бив…

Дарка уявила той ранок і пирхнула.

— Ось-ось, — тренькнув струнами темний. — Так ось, ці, світлі, не помічають очевидних речей найчастіше. Не можуть помітити. Бо дивитися не вміють. У них немов конячі шори на очах і побачити вони можуть тільки те, що їм дозволено. Ось красу своїх жінок вони бачать. Тонку таку красу, тонку до прозорості. Світлі ельфійки взагалі, як та вранішня роса на вигляд, хоча характерами від наших красунь не відрізняються. Да. А ось побачити зовсім іншу красу рудої напівкровки, чи темноокої і темнокосої орчанки… це для світлих чоловіків важко. Бо не тендітна та краса, не тремтить як росинка, яка ось-ось розстане під сонцем. А цей бачить. Унікум якийсь. Цікаво, звідки в ньому це взялося?

І з інтересом подивився на Лялянівеля. За що й отримав таки кулаком в лице, аж за стійку впав. Але вискочив звідти швидко і дивно, ногами вперед, немов відштовхнувся руками від підлоги і полетів назад. Через це світлий ельф теж вирішив політати трохи, далеченько, аж під найближчий стіл, отримавши удар ногами в тулуб.

— Ей, — тільки й змогла сказати Дарка, як останній захист притискаючи до себе рідну кочергу.

Ельфи дійсно нелюди. Людина так вдарити не зможе!

І чого це вони взагалі? За символи Лялянівель спитав і там бити здається нема за що. Він вирішив таки бити пику тому що темний світлих ельфійок з росою порівняв? І це страшенна образа?

Чогось Дарка дуже сильно не розуміла.

А Лялянівель висковзнув з-піл стола, радісно посміхнувся і з завзяттям кинувся до Нетина. Дарка навіть відійшла на декілька кроків, бо розумні дівчата в подібних чоловічих розвагах участі не приймають. Може це в них взагалі дуель така.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно