Тетяна Гуркало - Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало

15 (2)

Билися ельфи з пристрастю і явним бажанням. Дарка не вмішувалась. Ну, не повбивають вони один одного. Мабуть. А їй прицілитися саме в противника Лялянівеля було б складно. Занадто швидко рухаються. Розмахнешся, щоб врізати по одній блондинистій голові, а попадеш по іншій. Чи взагалі не попадеш, бо вони вже третій стіл полетіли збивати, а вона все ще ось тут кочергою махає. Та і взагалі, по голові їх краще не бити. У них і так з тими головами щось не в порядку.

Звідки з’явилася четвірка вартових, дівчина, котра намагалася слідкувати за боєм, не зрозуміла. Але мабуть через кухню прийшли, повинен там бути ще один вхід. А ходити через зал, по якому ельфи літають, розмахуючи руками і ногами, то таке. Ще не розминешся з ними.

— Що тут у вас? — спитав найстарший з вартових і погладив пальцем руді вуса. Задумливо так погладив, багатозначно.

— Б’ються, — лаконічно відповіла Дарка і про всяк випадок посміхнулася. Стримано посміхнулася, не демонструючи особливо не зовсім людський прикус.

— Чому? — доброзичливо подивився на неї вартовий.

— Бо світлі ельфійки, як роса. Тендітні, прозорі і прекрасні, — чесно сказала дівчина. А що вона іще могла сказати?

— Отакої, — здивовано глянув спочатку на неї, а потім на ельфів чоловік. — Треба сказати хлопцям, щоб росою їх випадково не назвали.

Дарка кивнула.

Вартові трохи потопталися.

— Рознімати будемо? — з сумнівом спитав один з молодших вартових.

— Спробуй їх схопи для початку, — ще з більшим сумнівом сказав другий.

— Пиво, — про щось своє, близьке і майже рідне нагадав третій.

— Та вони як коти, ще подряпають, — не перестав сумніватися другий.

— Коти! — осяяло Дарку. Вона огляділась, вручила свою кочергу найстаршому з вартових (він точно не загубить, по обличчю видно) і кинулась на кухню. — Відро з водою є?! — гаркнула так, що дівчата, котрі ледь встигли сахнутися від дверей, дружно підскочили, а великий чоловік, покинувший напризволяще стійку, рвучко прижав до грудей черпак.

— Навіщо? — обережно спитала одна з дівчат.

— Треба! — знову гаркнула Дарка.

Відра видно не було, мабуть тут вода з колодязя сама по трубам тече з допомогою амулета. Зате води встигли набрати в досить велику каструлю. Ось до неї Дарка і кинулася. Схопила за вуха і під здивованими поглядами присутніх понесла до дверей, котрі, зараза, відчинялися в бік кухні, а не зали.

— Двері відчиніть, швидко! — веліла дівчина таким тоном, що чоловік з черпаком кинувся відчиняти з усіх ніг, ледве не впав в процесі. Мабуть подумав, що там пожежа почалася. Відчинив, придержав і, здається, навіть охоронний символ намалював в повітрі за спиною. Чимось таким тепленьким і приємним повіяло перед тим, як двері зачинилися.

В залі нічого не змінилося. Ельфи махали руками-ногами і літали то туди, то сюди. Осіннє листя, мабуть, зображали. Вартові стояли і дивилися. Кочерга нікуди не поділася.

— Ага, — ласкаво сказала Дарка.

Зробила ще декілька кроків вперед, подивилась куди ельфи знову полетять і вилила воду так, щоб вони з нею не розминулися. Окомір у дівчини був непоганий. Вода досить холодна. Ельфи дрібні. Так що бій на цьому і закінчився, бо бійці відскочили в різні боки і почали обтрушуватись.

— Точно коти, — фиркнула Дарка, поклала каструлю на стійку і рішуче відібрала у вартового кочергу. А то раптом коти помститися за поливання захочуть? Потрібно ж їй якось захищатися.

— Так, що тут сталося? — спитав найстарший вартовий і зробив крок до ельфів.

Який хоробрий чоловік.

Хоча, можливо, у нього дуже хороші захисні амулети.

***

Мокрі ельфи сиділи на траві. На невеликій галявині посеред чужого, зарослого лопухами і бузиною саду. Причому, цей сад вони знайшли самі, Дарці навіть здалося, що по нюху.

З неба на ельфів дивилося яскраве сонце. З-під яблуні-дички, невеликої і якоїсь покрученої — Дарка. А з бузинової гілочки горобець. І всім було дуже цікаво за що ж ці два придурка заплатили вартовим і чоловікові, котрий повернувся за стійку? Ні, те, що вартовим від щирого серця оплатили пиво, обіцяючи вести себе добре, це якраз зрозуміло чому і за що. Тут або тікати, а воно для репутації так собі. Або йти писати пояснювальну записку і відробляти провину. Або… Купити вартовим пиво простіше, навіть саме дороге і рідкісне, котре взагалі в стазі тримають для особливих гостей. А ось чому ці два придурка розпочали бійку, точно знаючи, що без уваги її не залишать…

— Так… — нарешті не витримала дівчина, бо ельфи, здавалося от-от заснуть під яскравим сонцем. І не прокинуться, поки не висохнуть. Принципово не прокинуться.

Лялянівель на неї подивився, потім перевів погляд на темного і теж сказав:

— Так!

Натин, як по команді, підскочив на ноги і став ходити туди-сюди. Немов захотів всі бур’яни на галявині витоптати. Недостатньо вони для нього естетичні. А ось в витоптаному вигляді, будуть саме те що треба.

Світлий теж встав, потягнувся, гарно повів плечима, обліпленими мокрою сорочкою і, ні на кого не дивлячись, заявив:

— Це він попросив мене розпочати бійку.

— Коли? — здивувалася Дарка. Щось вона нічого такого не пам’ятала.

— Сьогодні, — впевнено відповів Лялянівель.

Темний на мить зупинився і загадково хихикнув. А потім пішов до Дарки. Рішуче так. Їй аж заховатися за спину Лялянівеля захотілося. Чоловік він їй, чи хто? Значить захищати повинен від інших ненормальних ельфів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно