Наталі Ліон - Не дивись мені в очі, Наталі Ліон

 Я дуже зголодніла, а в холодильнику точно миша повісилась. Після того як дізналась, що Влад під слідством шматок в горло не ліз. А тепер пробило на їжу.

Ноги наче ватні. Мабуть від не привички. Не думала, що так швидко втомлюся після цієї зустрічі. Потрібно по трохи вливатися в робоче русло.

З наступного тижня я знову виходжу на роботу. Надіюсь мене ще не звільнили.

Про що я думаю? Зараз головним завданням є допомогти коханому. Я готова навіть просити в Богдана, аби він забрав заяву. Готова в ногах в нього валятися, аби це допомогло.

Я відмикаю двері ключем і заходжу всередину квартири. За час моєї відсутності тут нічого не змінилось. Тільки пил всюди. Нічого, виправлю.

Я несу пакет з продуктами на кухню. Ставлю на стійку. Пам’ятаю, як перший раз поцілувалась з Владом саме тут. Як виявилось, тоді був тільки початок мого зваблення. І я дуже швидко піддалася. Дивно, але чомусь зовсім про це не шкодую. Якби повернули час назад, я зробила б так само.

Я готую тости і роблю каву. Наситившись їжею знову беру в руки телефон і набираю номер адвоката. Один за одним лунають порожні гудки. Він не відповідає.

От якби я могла бути його адвокатом, тоді б і зустріч влаштувати не було б проблемою. Для цього треба, як мінімум, два роки досвіду роботи в галузі права, а ще купа різних іспитів. В нас немає стільки часу.

На щастя,  на екрані висвічується номер адвоката і я відразу беру слухавку.

- Так, Василь Іванович. Є новини? – поспіхом запитую.

- Анно, я добився вам зустрічі. Через годину будьте на місці.

- Дякую, я буду,  - вимовляю з такою радістю, ніби його вже випустили. А це всього навсього побачення.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно