Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

Я високо підняла голову та пройшла повз нього. Він раптом схопив мене за руку і різко притягнув до себе. Я тихо скрикнула, коли вдарилася своїм тілом об його груди. Гордій пильно дивився на мене своїми яскравими сірими очима, а я ж здивовано витріщалася на нього. Він повільно опустив погляд на мої губи. Мені вмить стало надто жарко.

— Відпусти! — сердито сказала я та спробувала вирватися з його хватки.

— То ти по-справжньому хвилювалася за мене? — тихо спитав Гордій.

— Уяви собі! Мало того, що ти заїхав у загорожу, то ще й ледь не згорів у своєму автомобілі. Я вже готова була знепритомніти на тій трибуні від хвилювання, а ти звинуватив мене в тому, що я граю на публіку! Невже так важко повірити, Гордію, що хтось може хвилюватися за тебе? Що комусь важливіший не твій чемпіонський кубок, а твоє довбане життя? Чи ти боїшся?

— Боюся? — перепитав він насупившись. — Мені нема чого боятися.

— Може, своїх почуттів до мене? — сердито спитала я. — Уночі тобі сподобалося спати на моїх колінах. Це вже я мовчу про ті твої голодні погляди в мій бік.

— А як щодо твоїх голодних поглядів, Поліно? Думаєш, що я не помічаю їх?

— Напевно, ти справді не помічаєш їх, якщо вважаєш, що моє хвилювання за тебе було вдаваним. І відпусти мене нарешті!

— А якщо ні? — спитав він, примруживши очі.

— Я дуже зла, а ще ледь стримуюся, щоб не схопити якийсь інструмент та кинути його тобі в голову! Може, зробити це, щоб ти нарешті порозумнішав трохи?

— Можеш спробувати.

— Як же ти мене нервуєш! — голосно сказала я та відштовхнула його від себе. — Це ж треба було мені зв’язатися з тобою на шість місяців! Де був мій розум, коли я погоджувалася на це?

Я втомлено видихнула і подивилася у стелю, упершись руками по боках. Господи, за що мені це все? Дай мені терпіння!

— Не хвилюйся, Поліно. Час скоро пролетить, — пробурмотів Гордій, а я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. — Ти навіть не встигнеш помітити, як закохаєшся в мене.

Я кинула на нього вбивчий погляд, а хлопець лише тихо засміявся. Та він знущається з мене! Це була остання крапля. Я помітила біля себе ящик з інструментами та схопила якусь металеву гайку, а тоді запустила її в нього.

— Ау! — скрикнув він, коли вона влетіла йому в плече.

Гордій потер свій біцепс і знову почав сміятися.

— Не зли мене! — крізь зуби сказала я. — І не підходь! Я не хочу більше бачити тебе сьогодні біля себе.

Руки свербіли, щоб кинути в нього ще як мінімум десять гайок, але я стрималася та просто вилетіла з того гаража на вулицю. Мені треба прогулятися, щоб заспокоїтися. Потім ще й та вечірка дурнувата, на яку страшенно не хотілося йти. Та все ж доведеться.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно