Діана Вінн Джонс - Будинок безлічі шляхів

Чарліна, однак їй здалося нечемним заговорити про це вголос. Найважливіше, що з лабоком покінчено. 

— Наступного року квіти виростуть знову, — заспокоїв її Кальцифер. — То нащо ти мене покликала? Через цього лабока? 

— Ні, через його яйця, — в один голос відповіли Чарліна і Пітер, а тоді розповіли про ельфа і переказали його слова. 

— Покажіть, — наказав Кальцифер. 

Вони гуртом пішли на кухню, за винятком Приблуди, яка жалібно заскиглила й відмовилася йти з ними. З кухонного вікна перед Чарліною відкрився чудовий вид на залите сонцем подвір’ячко, де на білизняних мотузках досі висіла рожева, біла і червона білизна, з якої крапотіла вода. Пітер не подумав, що треба забрати її до будинку. «Чим же він тут займався?» — замислилася Чарліна. 

Скляна скринька і далі стояла на столі, яйця нікуди з неї не зникли, тільки тепер вона якимось чином занурилася у стільницю, так що над поверхнею виставала тільки її половина. 

— Чого це вона так угрузла? — запитала Чарліна. — Через магію в яйцях? 

Пітер помітно зніяковів. 

— Не зовсім, — промимрив він. — Це сталося, коли я наклав на скриньку охоронне заклинання. Я збирався піти до кабінету пошукати ще якогось заклинання, але якраз побачив, як Ролло говорить із лабоком. 

«Як це на нього схоже! — подумала Чарліна. — Цей дурило завжди вважає себе найрозумнішим!» 

— Ельфійських чарів було б цілком досить, — сказав Кальцифер, ширяючи понад утопленою скляною скринькою. 

— Але ж ельф сказав, що вони небезпечні! — запротестував Пітер. 

— А ти зробив їх іще небезпечнішими, — дорікнув йому Кальцифер. — Стійте, де стоїте. Скриньки тепер не можна торкатися. Чи хтось із вас знає поблизу добрячий плаский камінь, на якому я міг би знищити ці яйця? 

Пітер намагався триматися, щоб не виглядати присоромленим. Чарліна ж пригадала, що коли падала з урвища, то ледь не гепнулася на скелясте плато, перш ніж зуміла полетіти. Вона якомога докладніше описала Кальциферові, де це було. 

— Під кручею. Зрозуміло, — відказав Кальцифер. — Хтось із вас, будь ласка, відчиніть двері чорного ходу, а тоді відійдіть. 

Пітер кинувся відкривати двері. Чарліна помітила, що його все ж таки гризе сумління за те, що він зробив зі скляною скринькою. «Але це не зупинить його від того, щоб наступного разу втнути ще якусь дурницю, — подумала дівчинка. — Якби-то він умів учитися на своїх помилках!» 

Кальцифер на якусь мить завис над скляною скринькою, а тоді вихором вилетів у відчинені двері. У дверях його щось ніби затримало, він смикався і дрижав, але потім напружився, збільшився удвічі, зробився подібним на великого синього пуголовка, а тоді з силою рвонув уперед і промчав понад мотузками зі строкатим пранням. Скляна скринька зі скреготом і таким звуком, ніби хтось розсипав купу дощок, вирвалася з заглибини у столі й полетіла услід за вогняним демоном. Вона промайнула понад двором і помчала у той бік, де в небі розчинявся схожий на краплину блакитний силует Кальцифера. Пітер і Чарліна підбігли до дверей і спостерігали, як скринька, виблискуючи скляними боками, полинула над зеленими пагорбами у бік лабокового лугу, аж поки не зникла з очей. 

— Ой, — забідкалася Чарліна, — я забула розповісти йому, що принц Людовік — лабокін! 

— Що, справді лабокін? — перепитав Пітер, зачиняючи двері. — Тоді зрозуміло, чому моя мама виїхала з цієї країни. 

Чарліну не надто цікавила Пітерова мама. Вона нетерпляче відвернулася, і побачила, що стільниця знову стала ідеально пласкою. Що ж, одним клопотом менше, а то вона вже почала непокоїтися, що робити зі столом, у якому посередині зяє велика квадратна вм’ятина. 

— То яке охоронне заклинання ти застосував? — запитала Чарліна. 

— Я потім тобі покажу, — ідмахнувся Пітер. — Зараз я хотів би ще раз поглянути на той замок. Як думаєш, ми могли би відчинити вікно й підібратися до нього поближче? 

— Ні, — відрізала Чарліна. 

— Але лабок точно мертвий, — не здавався Пітер. — Нам нічого не загрожує. 

Чарліна виразно відчувала, що Пітер напрошується на неприємності. 

— Із чого ти взяв, що там був лише один лабок? — запитала вона. 

— В енциклопедії так пише, — наполіг Пітер. — Лабоки — самітники. 

Не припиняючи запеклої суперечки, вони пройшли у внутрішні двері й повернули ліворуч, у коридор. Там Пітер відчайдушно рвонув до вікна. Чарліна кинулася за ним і схопила хлопця за край його жакета. З тривожним дзявкотом до них кинулася Приблуда, яка додумалася перегородити Пітерові шлях, кинувшись йому під ноги. Щоб не впасти, йому довелося виставити перед собою руки і впертися ними у вікно. Чарліна роздратовано поглянула на гірський луг за вікном, який мирно виблискував у променях призахідного сонця, а біля випаленого клаптя землі на ньому стояв замок. Це була одна з найчудернацькіших будівель, які Чарліні доводилося бачити. 

Нестерпно яскравий спалах на мить засліпив їх. 

Невдовзі долинув гуркіт вибуху, настільки ж гучний, наскільки яскравим був спалах. Підлога під ногами задвигтіла, віконна шибка задрижала у рамі. Усе затрусилося. Крізь сльози від яскравого світла і темні плями в очах Чарліні здалося, що вона бачить, як замок вібрує знизу й аж до самого верху. Хоч вуха позакладало від грому, та їй здалося, ніби вона чує, як тріщать, двигтять і гримлять камені у стінах Мандрівного замку. 

«Розумничка Приблуда! — подумала Чарліна. — Якби Пітер оце зараз виліз назовні, було би вже по ньому». 

— Як гадаєш, що це було? — запитав Пітер, як тільки до них повернувся слух. 

— Кальцифер знищив яйця лабока, звичайно, — відповіла Чарліна. — Скелі, куди він полетів, — скраю, на межі лугу. 

Вони невтомно кліпали, щоби позбутися синіх, сірих і жовтих кіл, які витанцьовували перед очима. Не вірячи власним відчуттям, вони вдивлялися в луг: половину його ніби корова язиком злизала, разом із травою й квітами. Там унизу зараз, певно, утворився нічогенький обвал. 

— Г-м-м, — озвався Пітер. — Як думаєш, не міг він і себе знищити разом із лабоковими яйцями? 

— Сподіваюся, що ні! — відповіла Чарліна. 

Вони чекали і спостерігали. Хоча у вухах ще трохи гуділо, до них повернувся слух, кола перед очима потроху згасали. За якийсь час вони побачили, як замок піднявся і самотньо й сумно поплив до скель по той бік лугу. Вони дивилися, як він переплив поверх кам’яної гряди і зникнув з очей за гірським кряжем. Від Кальцифера не лишилося ані сліду. 

— Може, він повернувся на кухню, — припустив Пітер. 

Вони метнулися на кухню, відчинили двері чорного ходу і стали вдивлятися в небо понад розвішаною білизною, однак синього, подібного на краплю силуету ніде не було видно. Тоді вони пройшли у вітальню й відкрили парадні двері. Але єдиними синіми плямами надворі були квіти гортензії. 

— А вогненні демони взагалі вмирають? — запитав Пітер. 

— Звідки я можу знати? — відмахнулася Чарліна. Як завжди у хвилини клопотів, вона чітко усвідомлювала, чим бажає зайнятися. — Я йду читати. 

Чарліна залізла на найближчий диван, надягла окуляри й підняла з підлоги «Подорож чарівника». Пітер сердито зітхнув і вийшов з кімнати. 

Але з читанням у неї нічого не вийшло: Чарліна ніяк не могла зосередитися. Вона весь час думала про Софі й Моргана. Було цілком зрозуміло, що якимось незбагненним чином Кальцифер є для Софі членом родини. 

— Для неї це було б набагато тяжче, ніж для мене, якби я раптом втратила тебе, — звернулася вона до Приблуди, яка прийшла посидіти на її туфлях. 

Чарліна подумала, що варто