Теодор Драйзер - Американська трагедія

примусила допомогти їй з цим жакетом. То нехай іде під три чорти. Він їй покаже! А він ото дбав, щоб прислужитись їй… Та всьому є межа.

Нарешті, побачивши, що всі вже зійшлися довкола столів, присунутих до каміна, Спарсер і Гортензія теж перестали танцювати і приєднались до компанії. Клайд, блідий і похмурий, стояв осторонь, удаючи, нібито йому байдуже до них. Лора, яка давно вже помітила його лють і догадалася, в чому річ, залишила його, підійшла до Тіни Когель і розповіла, чому Клайд такий злий. Тоді й Гортензія помітила, нарешті, похмурий вигляд Клайда і підійшла до нього, все ще наслідуючи «ведмежу» ходу з танцю.

— От весело, правда ж? — почала вона. — Страшенно люблю танцювати під музику.

— Ну, вам, звичайно, весело, — відповів Клайд, якого мучила заздрість і досада.

— А в чому річ? — спитала вона стиха і майже ображено, прикидаючись, ніби не розуміє, хоч прекрасно знала, чому він сердиться. — Невже ви шаленієте тому, що я танцювала з Спарсером? Безглуздя! Чому ви не підійшли раніше і не запросили мене? Не могла ж я відмовити йому, коли вже він був поруч!

— Ну, звичайно, не могли, — відповів Клайд в’їдливо, але також притишеним голосом: він, як і Гортензія, не хотів, щоб інші чули їх розмову. — А нащо ви притискалися до нього й дивились йому в очі? — Він шаленів. — Не заперечуйте, я все бачив.

Гортензія здивовано подивилась на нього, не тільки тому, що була вражена його різкістю, але й через те, що він уперше заговорив з нею так. Видимо, він став над міру певний себе. Вона була занадто мила з ним. Але зараз не час показувати йому, що він зовсім не так цікавить її, як вона запевняла, — адже вона хотіла одержати жакет, і вони вже умовились про це.

— Ну, знаєте, це нестерпно, — сказала вона роздратовано. Більш за все її сердило, що він казав правду. — Ви ще й бурчати почали. Хіба я винна, що ви надумали ревнувати! Я тільки потанцювала з ним трошки. Я не знала, що ви будете казитися.

Вона вже збиралася відійти, але знову подумала про їх домовлення; треба якось задобрити Клайда, інакше діло не вигорить. Вона потягла його за лацкан піджака, щоб одвести далі, бо друзі вже дивилися на них і прислухалися.

— Ну, зрозумійте ж. Не треба так поводитися. Я нічого поганого не зробила. Слово честі… Тепер усі так танцюють, і це не має ніякого значення. Хіба ви не хочете, щоб я була мила з вами? Пам’ятаєте, що я вам говорила?

І вона подивилась йому прямо в очі розраховано-ніжно і багатообіцяюче, наче він був тут єдиний, хто справді подобався їй. І свідомо, з цілком певним наміром, вона зробила свою звичайну гримаску, трохи розтуливши рот і злегка випнувши губи, немов хотіла поцілувати його. Ця гримаска доводила Клайда до божевілля.

— Ну, гаразд, — сказав він, дивлячись на неї покірливо і бла-гально. — Мабуть, я дурний. Але ж я все бачив. Ви ж знаєте, Гортензія, я божеволію, я просто не тямлю себе! І нічого не можу зробити. Часом мені хочеться позбутися цього. Не бути таким дурнем.

Він сумно подивився на неї. А вона, ясно уявляючи собі, яка велика її влада над Клайдом і як легко крутити ним, сказала:

— Ну… не треба, не треба так, будьте слухняним хлопчиком, — я вас поцілую, коли на нас не будуть дивитися.

І все-таки вона відчувала на собі погляд Спарсера і усвідомлювала, що його вабить до неї і що він подобається їй більше за всіх, з ким вона зустрічалася останнім часом.

РОЗДІЛ XVIII

Та веселість досягла найвищої точки, коли Хегланд знову нагадав про річку і про зв’язані з нею можливості,— на цей час вони вже досхочу натанцювались і чимало випили. Виглянувши в вікно, він раптом вигукнув:

— Що ж це таке? Чому лід лишається поза нашою увагою? Дивіться, який шикарний лід! Пішли ковзатися!

І вони всі гуртом вийшли на свіже повітря. Ретерер схопив за руку Тіну Когель, і вони побігли; за ними Спарсер і Люсіль Ніколас (вони щойно танцювали разом), Хігбі з Лорою Сайп, якою він вирішив зайнятися, щоб не бути весь час з однією, і Клайд з Гортензією. Тільки-но компанія опинилась на льоду, на вузькій смужці, покрученій серед безлистих гайків і де-не-де геть зовсім очищеної вітром від снігу, як вони всі стали подібні до юних сатирів і німф далекої давнини. Вони бігали туди й сюди, перечіплялись і ковзалися; Хігбі, Люсіль і Майда враз упали, але вмить, регочучи, схопилися на ноги.

Гортензія спочатку обережно дріботіла, спираючись на Клайдову руку, але незабаром почала бігати і ковзатися на льоду, наче на коньках, вищала, вдаючи перелякану. І тепер не тільки Спарсер, а й Хігбі, невважаючи на Клайда, почали упадати біля неї. Вони ковзалися на льоду поруч неї, наздоганяли її, удавали, що підставляють їй ногу, і підхоплювали її, коли вона падала. Потім Спарсер схопив Гортензію за руку і, не звертаючи уваги на інших, нібито всупереч її бажанню, потягнув за собою вгору по струмку, до повороту, за яким вони й зникли. Вирішивши не виявляти більше підозрілості і ревнощів, Клайд залишився позаду. Але в думках він побоювався, що Спарсер може скористатися з нагоди і призначити Гортензії побачення, навіть поцілувати її. Вона цілком здатна дозволити йому це, хоч би й прикидаючись, що все це проти її бажання. Боляче!

Клайд мимоволі піддався почуттю невідступної тривоги. Він відчував своє безсилля, йому захотілось бачити їх. Але тут Хегланд, тримаючи за руку Люсіль Ніколас, почав скликати всіх стати ланцюжком; Клайд теж узяв Люсіль за руку і простягнув другу Майді Аксельрод, а та в свою чергу простягнула руку Ретереру. Хігбі і

Лора Сайп уже готові були стати в кінці ланцюжка, коли з’явилися Спарсер і Гортензія, ковзаючись по льоду і тримаючись за руки. Вони стали останніми. Тоді Хегланд швидко побіг, тягнучи за собою всіх інших; він повертав, кидався то туди, то сюди, поки всі, хто був позаду Майди, не попадали на лід. І Клайд помітив, що Гортензія і Спарсер, падаючи, ковзали і сунули вперед, підштовхуючи одне одного до берега, поки не наткнулись по дорозі на купу снігу, сухого листя й гілля. Спідниці Гортензії закотилися, відкриваючи коліна. Але замість того щоб зніяковіти, як того чекав і хотів Клайд, вона сиділа так кілька секунд, анітрохи не соромлячись, і навіть весело сміялась, а Спарсер був поруч і все