Теодор Драйзер - Американська трагедія

ще тримав її за руку. Лора Сайп упала так, що збила з ніг Хігбі, і він повалився на неї, і вони теж продовжували лежати, заходячись реготом, у дуже двозначний позі, як промайнуло в думці у Клайда. Він помітив, що у Лори сукня теж задралася вище колін. Спарсер, який устиг уже підвестись і сісти, показував на її гарні ноги і голосно реготав, вишкіряючи майже всі зуби. Довкола лунав вереск і вибухи сміху. і

«Казна-що! — обурювався Клайд. — І якого біса він увесь час крутиться біля неї? Повинен був сам привезти собі дівчину, коли хотів розважатись. Яке вони мають право ходити туди, де їх ніхто не бачить? І вона гадає, я повірю, ніби це нічого не значить. Вона ніколи не сміялась так весело зі мною, як з ним. За кого вона мене вважає? Думає, що можна мене водити за ніс?» Він сердито нахмурився, але тут знову построились ланцюжком. Люсіль Ніколас усе ще тримала його за руку. Спарсер і Гортензія знову опинилися в хвості. Але Хегланд, не знаючи про настрій Клайда і цілком зайнятий грою, закричав: «Нехай тепер хтось інший іде на кінець!» Ретерер і Майда Аксельрод, Клайд і Люсіль Ніколас слухняно пересунулися на кінець ланцюжка, а Хігбі з Лорою Сайп і Гортензія із Спарсером стали першими. Гортензія не випускала руки Спарсера. Але тепер вона стояла поруч Клайда (він був праворуч від неї) і взяла його за руку, а Спарсер, стоячи ліворуч від неї, міцно стискав другу руку і Клайд від цього скаженів. Чому він не займається Лорою Сайп? Адже її запросили заради нього! А Гортензія його заохочує!

Клайд тепер зовсім засмутився і був такий ображений та' роздратований, що насилу зміг б^оати участь у грі. Йому хотілося кинути все й почати сварку з Спарсером. Але Хегланд, швидкий і нетерплячий, потягнув за собою весь ланцюжок, перш ніж Клайд устиг навіть подумати про це.

І хоч як вік намагався зберегти рівновагу, все-таки він, Люсіль, Ретерер і Майда Аксельрод відірвались від ланцюжка і, як дзига, завертілися на льоду. В критичний момент Гортензія випустила руку Клайда, явно воліючи триматися за Спарсера. Всі, що попадали клубком, котились футів сорок по гладкому зеленуватому льоду, поки не докотились до засипаного снігом берега. Люсіль Ніколас лежала в Клайда на колінах, обличчям униз, у такій зручній для шмагання позі, що він не міг не розсміятись. А Майда Аксельрод упала на спину поруч Ретерера, високо піднявши ноги. «Навмисне», подумав Клайд. Він вважав, що вона надто груба і нахабна. І тут, звичайно, почався захоплений вереск, вигуки, регіт — такий голосний, що, певно, було чути за півмилі.

Хегланд, взагалі дуже сміхотливий, тепер зігнувся мало не вдвоє, ляскав себе по стегнах і вже не реготав, а ревів. А Спарсер, роззявивши величезний рот, фиркав і кривився. Було так весело, що Клайд тимчасом забув про ревнощі. Він теж дивився й сміявся. Але настрій його по суті не змінився. Він усе-таки відчував, що Гортензія поводиться нечесно.

Під кінець Люсіль Ніколас і Тіна Когель потомились і вийшли з гри. Гортензія теж. Клайд зразу ж підійшов до неї. Ретерер пішов за Люсіль. Порозходились у різні боки і всі інші. Хегланд ковзався на льоду, підштовхуючи поперед себе Майду Аксельрод, і незабаром вони зникли за поворотом. Хігбі підхопив ідею Хегланда і в такий же спосіб повіз Тіну Когель угору по річці, а Ретерер і Люсіль, ніби побачивши щось цікаве в найближчому гайку, рушили туди, сміючись і весело розмовляючи. Навіть Спарсер і Лора, залишені всіма, пішли кудись, і Клайд залишився наодинці з Гортензією.

Вони підійшли до деревини, що лежала на березі, і Гортензія сіла. Та Клайд, страждаючи від уявлюваних ран, мовчки стояв поруч; відчувши його настрій, Гортензія схопила його за пояс пальта й потягнула до себе.

— Но-но-о, конячко! — весело гукнула вона. — Но-но-о! Вперед! Конику, покатай мене по льоду!

Клайд похмуро дивився на неї; внутрішньо розлютований, він не був схильний так легко забути свої образи.

— Нащо ви дозволяєте цьому Спарсеру весь час липнути до вас? — спитав він. — Я бачив, як ви ходили з ним туди, за поворот. Що він вам говорив?

— Нічого не говорив.

— Ну, ясно, нічого, — сказав він гірко і глумливо. — Може, він і не цілував вас?

— Звичайно, ні,— сказала Гортензія рішуче й сердито. — Хотіла б я знати, за кого ви мене вважаєте? Я не дозволяю цілувати себе людям, яких бачу вперше, майте це на увазі, дорогий мій. Вам-от я не дозволила.

— Так, звичайно… Але ви до нього краще ставитесь, ніж до мене.

— Ось як? Ну що ж, може! Але однаково, яке ви маєте право говорити, що я до нього добре ставлюся? Що ж, мені і повеселитися не можна, так я й буду у вас під наглядом? Набридли ви мені, от що я вам скажу!

Гортензія таки всерйоз розсердилась: їй здалося, що Клайд розмовляє з нею надто хазяйським тоном.

А Клайд, діставши так раптово рішучого відкоша, був трохи приголомшений і враз вирішив, що, мабуть, йому краще змінити тон.

Кінець кінцем, вона ніколи не казала, що справді любить його, навіть тоді, коли давала свою невиразну обіцянку.

— Гаразд, — зауважив він після паузи похмуро і не без туги. — Я знаю тільки одно: ви іноді говорите, що цікавитесь мною, то ось, коли б я цікавився ким-небудь, я не став би фліртувати з іншими.

— Ах, ви не стали б?

— Так, не став би.

— А хто ж тут фліртує, хотіла б я знати?

— Ви.

— Я не фліртую і, будь ласка, ідіть звідси і дайте мені спокій. Ви тільки і вмієте чіплятися. Коли я танцювала з ним у ресторані, це не значить, що я фліртую. Ви мені набридли, от і все.

— Набрид?

— Так, набридли.

— Ну що ж, може, мені краще піти звідси і більше взагалі вас не турбувати, — сказав Клайд.

В ньому прокинулося почуття, яке нагадувало мужність його матері.

— Так, це буде краще, коли ви не можете поводитись інакше, — зауважила Гортензія, роздратовано постукуючи ногою по льоду.

Але Клайд уже відчував, що не в силі піти від неї так… Він надто гаряче прагнув до неї, був надто поневолений нею. Воля його слабшала; він з тривогою дивився на дівчину. А вона знову подумала про жакет і вирішила, що треба стати привітнішою.

— А ви хіба не дивились йому в очі? — спитав він невпевнено, знову згадавши, як вона танцювала із Спарсером у ресторані.

— Коли?

— Коли танцювали