Теодор Драйзер - Американська трагедія

притис дівчину до себе. — Там є піанола і грамофон. Шкода, що я не догадався взяти свій кларнет. Я вмію грати на ньому «Діксі».

Машина з надмірною швидкістю мчала засніженою дорогою, серед білих полів. Сп^рсер, вважаючи себе досвідченим шофером, а також у цю хвилину і справжнім власником машини, хотів знати, з якою швидкістю він може вести її по такій дорозі.

Темні віньєтки лісів майоріли праворуч і ліворуч. Бігли мимо поля, вартові шляху — горби здіймалися і спадали, як хвилі. Промайнуло опудало, що стояло край дороги: широкі його рукава тіпав вітер, напівзотлілий циліндр зсунувся набік. З поля знялася зграя ворон і полетіла до далекого лісу, — його темні нерівні обриси ледве помітні були на фоні снігових просторів.

Спарсер сидів біля руля з таким виглядом, ніби вести цю чудову машину для нього найзвичайнісінька справа; поруч нього сиділа Лора Сайп. Він, власне, більше цікавився Гортензією, але зараз вважав за свій обов’язок приділяти деяку увагу Лорі. Щоб не поступатися іншим у галантності, він однією рукою обняв її, а другою продовжував керувати — фокус, який неабияк злякав Клайда, що й досі сумнівався, чи розумно було взагалі брати чужу машину. При такій швидкій їзді всі вони рискують загинути. Гортензію цікавило тільки одно: що вона Спарсеру явно подобається, хоч він поки що і змушений упадати коло Лори. І коли він обняв Лору і зверхньо спитав її, чи вона часто каталась в автомобілі по околицях Канзас-Сіті, Гортензія тільки всміхнулася про себе.

Але Ретерер, помітивши жест Спарсера, підштовхнув ліктем Люсіль Ніколас, а та й собі штовхнула Хігбі, щоб привернути його увагу до ліричної сцени на передньому сидінні.

— Ну, що, Уіллард, ви там непогано влаштувалися? — дружньо гукнув Ретерер Спарсеру.

— Прекрасно навіть, — весело відповів Спарсер, не обертаючись. — Тобі добре, крихітко?

— Чудово, — відповіла Лора.

А Клайд подумав, що Гортензія більш вродлива, ніж усі ці дівчата, — жодна не може порівнятися з нею. Зараз на ній була червона сукня з чорними прикрасами і темночервоний, у тон сукні, капелюшок з великими крисами. А на лиці, якраз під маленьким нафарбованим ротом, вона приліпила крихітну чорну мушку, наслідуючи якусь вродливу кіноактрису. Готуючись до цієї прогулянки, вона вирішила затьмарити всіх дівчат і тепер була певна, що їй це пощастило. І Клайд був цілком згодний з нею.

— Ви тут краща за всіх, — прошепотів він, ніжно обіймаючи її.

— А ви, любий хлопчику, теж умієте підмазуватись, коли захочете, — сказала вона голосно, і всі засміялись.

Клайд злегка почервонів.

За Майнавіллем, через шість миль дорога повернула в улоговину; тут була сільська крамниця, і Хегланд, Хігбі і Ретерер вийшли з машини, щоб купити цукерок, цигарок, морозива й фруктової води. Потім проїхали Ліберті і за кілька миль від Ексельсіор-Спрінгс побачили «Вігвам»; як виявилось, це був просто старий двоповерховий котедж, який притулився до невеликого горба. Правда, до старого будинку була прибудована нова, більша, ніж він сам, одноповерхова будова; тут була їдальня, зал для танців і в кінці його за перегородкою — бар. У великому каміні весело палав вогонь. Внизу, в улоговині по той бік дороги, було видно річку Бентон, власне струмок, тепер укритий міцною кригою.

— От вам і річка, — весело вигукнув Хігбі, допомагаючи Тіні Когель вийти з машини. В дорозі він кілька разів хильнув із своєї фляги і помітно повеселішав.

Компанія спинилась, щоб полюбуватися струмком, який замерз у звивистих, порослих деревами берегах.

— Казав я, що треба було взяти ковзани й покататися, — зітхнув Хегланд. — Не послухались мене. Ну, та вже нехай…

У цей час Люсіль Ніколас побачила відблиск вогню в маленькому віконці «Вігвама» і крикнула:

— Дивіться, у них там камін!

Машину завели до гаража і потім усім гуртом увійшли до готелю; Хігбі негайно завів грамофои-автомат, кинувши в нього п’яти-центову монету, і той загуркотів, задеренчав… Змагаючись з ним, Хегланд підбіг до другого грамофона, що стояв у кутку, і поставив першу-ліпшу пластинку — «Сірий мишко».

Коли пролунали перші звуки добре знайомої мелодії, Тіна Когель вигукнула:

— Давайте швидше танцювати! Тільки нехай замовкне друга шарманка!

— Замовкне, коли розкрутиться пружина, — сміючись, відповів Ретерер. — Цю шутку можна спинити тільки в один спосіб: не годувати її п’ятицентовиками.

Увійшов офіціант, і Хігбі почав питати, хто й що їстиме. Тим часом Гортензія, бажаючи попишатися перед усіма, вийшла на середину кімнати і пройшлася, передражнюючи ведмедя, що ходить на задніх лапах, як того вимагав танець. Вона проробляла це дуже забавно і граціозно. Спарсер, який весь час хотів звернути на себе її увагу, побачив її одну посеред кімнати і пішов за нею, повторюючи її рухи. Гортензія оцінила його вправність, до того ж їй не терпілося потанцювати: вона враз спинила свою забаву, обернулась до Спарсера — і вони полинули в уанстепі.

Клайд, якого ніяк не можна було назвати добрим танцюристом, миттю відчув палючі ревнощі. Його так пристрасно вабило до Гортензії, а вона покинула його на самому початку їх розваги, — це здавалося йому нечесним. Та Гортензія вже зацікавилася Спарсером, — адже він, напевно, не був таким недосвідченим новаком, — і, не звертаючи ніякої уваги на Клайда, танцювала й далі з новим поклонником, чиї рухи так приємно гармоніювали з її власними. Інші не захотіли відстати: Хегланд відразу запросив Майду, Ретерер танцював з Люсіль, і Хігбі — з Тіною Когель. Клайдові залишилася Лора Сайп, яка йому не дуже подобалась. Вона була зовсім не красуня: товста, з широким невиразним обличчям і маленькими солоденькими голубими очима. Клайд не був вправним танцюристом, і вони з Лорою танцювали простий уанстеп, тоді як інші виробляли складні фігури.

Клайд з тоскною люттю помітив, що Спарсер, танцюючи з Гортензією, міцно притиснув її до себе і дивиться їй прямо в очі. І вона дозволяє це. Клайд відчув раптом свинцевий тягар під грудьми. Невже вона фліртує з цим хлопчаком-вискочкою, який тільки тим і хороший, що дістав автомобіль! А вона ж обіцяла бути ласкавою з ним. Клайд почав догадуватись, що вона легковажна і цілком байдужа до нього. Він хотів би щось зробити: залишити Лору, забрати Гортензію від Спарсера… але нічого не можна було зробити, поки не закінчиться пластинка.

В цей час з’явився офіціант з підносом і розставив на трьох зсунутих разом столиках коктейлі, фруктову воду і сендвічі. Всі перестали танцювати і пішли до столів, — всі, крім Спарсера і Гортензії. Клайд враз помітив це. Безсердечна кокетка! Вона зовсім і не думає про нього! І це після того, як ще так недавно вона намагалась переконати його в протилежному і