Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

Розділ 36

— Нічого не розумію, — тихо пробурмотіла. — Я... Мене підставили.

— Перестань! — Гордій вирвав з моїх рук телефон Микити. — Навіщо комусь підставляти тебе?

— Не знаю.

Я знервовано провела руками по джинсах. У моїй голові пазлики досі не могли ніяк скластися.

— Я прийшла туди в офіс, бо вони запропонували мені інтерв'ю.

— І ти віддала їм договір? — спитав Гордій, розлючено дивлячись на мене. — Скільки вони тобі заплатили за нього?

— Що? Мені ніхто нічого не платив! Мене підставили, Гордію!

— Годі брехати! Це був твій план з колишнім? Кохання прокинулося, а ти не хотіла терпіти мене ще три місяці й вирішила таким чином позбутися?

— Що ти верзеш? — закричала я та різко піднялася з ліжка. Не могла повірити, що Гордій говорить таке. — Ти думаєш, що я настільки дурна, щоб підставити себе так?

— Я не знаю, Поліно! — так само голосно сказав він. — Ти приводиш у мій дім свого колишнього, цілуєшся з ним, віддаєш договір у журнал, який викладає статтю, а тепер кажеш, що нічого не робила?

Я похитала головою, відчуваючи сльози на очах. Ніколи б не подумала, що один момент може все так зруйнувати між нами.

— Я не кликала сюди Ігоря, не цілувала його, не віддавала договір у редакцію! Так, я була там, але ми усього лише говорили про майбутнє інтерв'ю. Це все, що я можу тобі сказати.

— Мабуть, вони таки багато заплатили тобі, — мовив Гордій так, наче виплюнув ці слова мені в обличчя.

— Якщо ти так думаєш, — сухо сказала я. — Мені набридло виправдовуватися перед тобою. Договір передбачає штраф за розголошення. Думаєш, я б підставила себе так сильно?

— Ти не очікувала, що ми дізнаємося правду.

— Ти таки не дізнався правди, якщо віриш у це.

Гордій пройшовся по мені довгим поглядом, а тоді зупинився на моєму обличчі. Я ж уважно дивилася йому в очі й бачила одне — він не довіряє мені.

— Як щодо штрафу? — спитала я, гордо піднявши голову. — Ти будеш подавати в суд?

— Який штраф? Я зараз робитиму все, щоб довести, що цей договір був брехнею.

— Але ж це правда.

— Це брехня, Поліно. Усе між нами — суцільна брехня. Твоя.

Я засміялася та відійшла від нього трохи далі. Мене починала злити ця ситуація, а образа ледь не розривала всередині.

— Ти не віриш мені?

— Як я можу тобі вірити? У мене є докази. Факти!

— Факти? — перепитала я та гірко посміхнулася. — Мої підставні фотографії — це факти? Як ти можеш в таке вірити, Гордію? Після того, що між нами було. У нас були плани на спільне майбутнє! І зараз ти звинувачуєш мене у тому, чого я не робила. Це божевілля.

— Божевіллям було закохатися в тебе, — різко сказав він. — Боїшся, що таки доведеться платити штраф?

Я важко видихнула та розчаровано подивилася на Гордія. Здається, його засліпила ця брехня. Він вірив усім, але не мені. Хлопець вийшов з моєї кімнати. Я помітила на собі погляди Антона і Микити. Вони були не менше здивовані. Я глянула на Антона, який відвів погляд та похитав головою. Наче я підставила його, коли обіцяла, що нічого не втну до чемпіонату. Виходить, що втнула, але не я.

Неприємний клубок підступив до горла. Я мовчки ковтала сльози та образу. Мій погляд пройшовся по кімнаті, а всередині з'явилося відчуття спустошення. Це кінець? Такий жахливий та сумний кінець. Хоч як сильно я б не любила Гордія, не можу бути з ним. Не тоді, коли він навіть слухати мене не хоче. Я витягнула з шафи валізу та почала скидати туди речі. Час уже повернутися у свою реальність.

— Не можу повірити, що ти так підставила мене, — голосно сказав Гордій за моєю спиною. Я здригнулася, але продовжила складати валізу, не дивлячись на нього. — Дідусь телефонував мені вже двадцять разів!

— То розкажи йому правду! — закричала я, не в змозі тримати у собі емоції. — Скажи, як весь цей час обманював його, як одружився з незнайомкою лише заради спадку, як прикидався перед ним. Давай, вперед! Ти робиш з мене погану, а сам... Ти просто найгірше, чуєш? Найгірше, що тільки могло статися в моєму житті.

— Я обов'язково розкажу йому усе, але після того, як ти підеш звідси!

— Не хвилюйся! Я цим і займаюся.

Я одним махом схопила всі сукні з шафи разом з вішаками й кинула їх у валізу. Мені було байдуже, що вони усі перетворяться на ганчірки. Я просто хотіла якнайшвидше піти звідси.

Злість розривала мене зі середини. Хотілося кричати, вдарити його, насварити. Він не може так вчинити зі мною. Я почула дивний звук і кинула різкий погляд на Гордія. Помітила, що він почав рвати свій договір на маленькі шматочки. Гордий. Мабуть, я вперше зрозуміла, як сильно підходить йому його ім'я.

— Що ти робиш? — здивовано спитав у нього Микита.

— Вийди! — закричав до нього хлопець. — Зараз же!

Микита та Антон вагалися, але все ж вийшли з моєї кімнати. Гордій штовхнув двері ногою і вони знову зачинилися. Я чомусь згадала, як він недавно вибив їх, щоб поговорити зі мною. Та потім Гордій все ж зремонтував ті двері й тепер вони міцно трималися. Але наші стосунки були на волосині.

— Нема! — сказав він, розкинувши клаптики, що залишилися від договору. — Кінець.

— Що це означає? — тихо спитала я.

— Що ти не будеш платити штраф, — сухо відповів він.

— А той примірник, що в редакції?

— Я викуплю його. Вже це зробив.

Я мовчки кивнула та продовжила складати свої речі. Він так сильно хоче позбутися мене, що спалює за собою всі мости, знищує усе, що нас пов'язувало.

— То це все? — холодно спитала я, коли закінчила збирати валізу.

— Все, — гаркнув він, глянувши на мене.

Я ледве стримувалася, щоб не заплакати. Це не повинно так закінчуватися. Між нами було щось прекрасне, і я не могла дивитися на те, як ми обоє руйнуємо це.

— Гордію... — почала я та зробила крок йому на зустріч.

— Не треба! — різко сказав він і випрямив свою руку, зупиняючи мене. — Я більше не хочу тебе бачити.

— Це не так!

— Це так.

Я похитала головою, заперечуючи. Сльози потекли по моїх щоках, а я швидко витерла їх.

— Ти, напевно, переживаєш через те, що договору вже нема. — Гордій уважно подивився на мене. — Ми ж обіцяли тобі гроші за те, що ти мала прикидатися моєю дружиною.

— Мені не потрібні ці гроші!

— У мене зараз нема стільки готівки, — продовжив хлопець, ігноруючи мої слова. — Можу запропонувати тобі дещо інше.

— Чому ти не віриш мені? — наполягала я. — Чому не можеш почути мене?

— Що ти хочеш від мене, Поліно? Ти розбила мені серце. Я довіряв тобі! Я... Дідько! Я зізнався тобі у коханні, а ти продала договір! Продала нас! Невже ти весь цей час брехала? Я так сильно вірив тобі, що навіть не помічав цього. — Гордій розчаровано похитав головою. — Навіщо ти спала зі мною? Я надто сильно наполягав? Давив на тебе? Мені здавалося, що ти теж хочеш цього.

— Я хотіла...

— Це був приємний бонус? — спитав він. — Подарунок на прощання?

— Що ти говориш, Гордію? Ти взагалі чуєш себе? Я втомилася пояснювати тобі все.

— Мені не треба твоїх пояснень. Я бачив усе на фотографіях. І на камерах теж. Ти так сильно хотіла грошей та популярності, що вдалася до таких хитростей?

Він раптом схопив мене за руку так сильно, що я аж відчула біль. Гордій просто таки потягнув мене з кімнати. Я мало не впала на сходах, але все ж втрималася на ногах. Перед очима усе стало розмитим. Сльози хотіли вирватися назовні, але я вперто стримувала їх. Як же боляче! Серце розривалося на малесенькі шматочки. Чому він не вірить мені? Як може сумніватися у тому, що я ніколи б не вчинила так?

Гордій зупинився біля тих металевих дверей у гаражі.

— Розблокуй! — сердито сказав він мені та відпустив мою руку.

Я знала чому він робить це. Хоче показати, що так сильно довіряв, а я зрадила його. Тільки уся правда була в тому, що я не зраджувала.

— Розблокуй ці кляті двері! — знову повторив він, змушуючи мене здригнутися.

Я підняла свій палець, ввела код і приклала до сканера. Двері розсунулися перед нами. Гордій кивнув головою, щоб я пройшла всередину.

Я зробила декілька кроків вперед. На мені досі був одяг та черевики на високих підборах. Я так і не встигла роздягнутися після того, як повернулася з фотосесії. Тепер уже зроблю це в домі батька. Єдине місце, куди я могла повернутися. Він, мабуть, уже теж знає про наш фіктивний шлюб. Та все ж зараз це хвилювало мене найменше.

— Обирай! — голосно сказав Гордій та розвів руками.

Його голос віддав неприємним відлунням у цьому приміщенні. Я напружилася та розгублено подивилася на нього.

— Що обирати? — тихо спитала я.

— Автомобіль, — відповів він так, наче це було очевидно. — Кожен з них коштує в рази більше за ту суму, яку ти мала отримати згідно з нашим договором. Як я вже говорив раніше, у мене нема зараз на руках готівки. Я віддаю тобі будь-який автомобіль. Який хочеш? — Гордій підійшов до однієї з автівок. — Ось цей Форд Мустанг? Він тобі сподобався минулого разу. А ось цей, — він кивнув на якийсь раритетний автомобіль, — найдорожчий з усіх.

Я не могла повірити, що він справді це каже. Гордій робить усе, аби лише я зникла з його життя якнайшвидше. У моїй голові не вкладалося, що він дійсно думав, що я продала договір та зрадила його заради грошей. Це було боляче... Здається, щойно моє серце нещадно розбили, а на його місці з'явився камінь. Я гордо підняла голову, бо розуміла, що це вже точно кінець. Він не почує мене, а мені не хочеться більше виправдовуватися.

— Я можу обрати будь-який? — спитала холодно.

Гордій кивнув головою. Я випрямила спину та попрямувала вперед, розглядаючи автомобілі. Мені хотілося зробити йому боляче ще більше. Хотілося, щоб з його серця не залишилося нічого. Злість та образа замінили усі хороші почуття до цього хлопця. Я відчувала ненависть до нього. Таку сильну, що хотіла відповісти йому тим самим.

— Хочу ось цей! — сказала я та показала пальцем на Мерс його батька.

Гордій подивився на мене так, наче я щойно вдарила його. І мені хотілося зробити це.

— Ти не можеш, — прошепотів він.

— Можу! — закричала я. Сльози з новою силою з'явилися на очах. — Я хочу цей автомобіль.

Він похитнувся, дивлячись на мене з таким болем в очах, що у мене все всередині розривалося. Гордій попрямував до якогось ящика на стіні. Він витягнув звідти ключі та підійшов до мене.

— Ось! — Гордій поклав ключі від автомобіля на капот. — Забирай авто і зникни з мого життя нарешті!

— Не так швидко! — суворим тоном мовила я. — Спершу розлучення.

— Це само самою, Поліно.

— Я завтра ж подам заяву в суд, щоб якнайшвидше покінчити з цим.

— Чудово! — Гордій кивнув головою. — У мене нема часу займатися розлученням, бо фінал чемпіонату на носі.

— Перегони на першому місці? — спитала я, стиснувши зуби.

— А ти сумніваєшся? — Він примружив очі. — Ти тепер для мене нічого не значиш, Поліно. Я шкодую про те, що однієї миті дозволив собі поставити тебе на перше місце.

Я видихнула та підійшла ближче до нього. Ми стояли майже впритул одне до одного. Його запах вдарив у ніс, а всередині боляче занило. Я підняла на нього свій погляд, повний сліз.

— Колись ти пошкодуєш про це, — прошепотіла я, — але буде запізно. Навіть якщо ти на колінах проситимеш у мене пробачення, я не пробачу тобі ніколи. Я по-справжньому закохалася у тебе, а ти так легко розбив моє серце. Ти зробив мені боляче, Гордію, як ніколи ніхто раніше.

— Ти зробила мені боляче не менше. Годі брехати, Поліно! Хоч раз скажи правду.

— Сказати правду? Гаразд! Я ненавиділа тебе з першого ж дня, як ми тільки одружилися, — почала брехати. — Мені подобалася можливість заробити легкі гроші. Фіктивний шлюб — це ж так круто! Але я терпіти тебе не могла. Ти мене так сильно дратував, що я лише й думала про те, як позбутися тебе. Потім вирішила, що непогано було б розважитися з тобою, щоб насолодитися цим одруженням сповна. Я весь цей час водила тебе за ніс, брехала про свої почуття, обманювала. Раптом з'явилася можливість отримати більше грошей. Я всього лише продала наш договір, бо думала, що ти не дізнаєшся про це. Таким чином я б отримала і компенсацію за проживання з тобою протягом цих трьох місяців, і гроші за договір, який продала. Це ти хотів почути від мене?

Гордій декілька секунд уважно дивився в мої очі. Він злився, що можна було зрозуміти за тим, як сильно здіймалися його груди. Я брехала та своїми словами розбивала і так уже розбите серце Гордія. Ми наче змагалися, хто кому зробить боляче сильніше, але в кінцевому результаті страждали обоє.

— Нарешті ти сказала правду, — мовив він та засміявся. — Не можу повірити, що так легко піддався тобі.

Я не витримала і сильно вдарила його в обличчя. Моя долоня боляче запекла, а Гордій глянув на мене очима, в яких палали незрозумілі вогники.

— Ти віриш у те, в що хочеш вірити, — крізь зуби процідила я. — Ти чуєш те, що хочеш чути. Згадай! Згадай усе, що було між нами. Це я перша поцілувала тебе. Я перша зізналася тобі в коханні. Я перша довірилася. Але це ти! Це ти перший розбив моє серце. І це ти завжди робив мені боляче.

По моїх щоках потекли сльози, бо я більше не могла їх стримувати. Щось у його погляді змінилося, наче якесь тепло з'явилося в очах хлопця. На секунду я подумала, що він повірив мені. Але я помилилася. Він відступив на декілька кроків та похитав головою.

— Розмова закінчена, — мовив Гордій, ставлячи крапку між нами. — Я скажу Антону, щоб він відвіз тебе додому.

Хлопець кинув на мене швидкий погляд, а тоді розвернувся і попрямував до виходу.

— Я ненавиджу тебе! — закричала йому в спину. — Ненавиджу той день, коли погодилася на цей шлюб! Ти — найгірше, що сталося в моєму життя. Ненавиджу! Ненавиджу, чуєш?

Він пішов. Я стояла посеред цих автомобілів та просто плакала. Сльози текли рікою по щоках. Я істерично засміялася, бо мені було так боляче. Усі сили покинули мене. Я просто сіла на холодний бетон, обійнявши руками коліна. Ненавиділа його, а себе ненавиділа ще більше за те, що закохалася в нього. Сльози безупинно текли по щоках. Я поклала руки на свою голову, спершись ліктями на коліна. Як? Як ми могли дозволити, щоб усе закінчилося саме так?

У такому положенні мене знайшов Антон. Я голосно схлипувала, ридаючи на бетоні.

— Поліно, — жалісливо заговорив біля мене хлопець, — вставай!

— Чому він не вірить мені? — прошепотіла я, глянувши на нього. — Ти теж думаєш, що це я?

— Мені шкода, що так сталося, — сказав Антон. — Може, вам вдасться розібратися з цим пізніше. Ви зараз обоє на емоціях.

— З чим розібратися? Це кінець.

— Гордій кохає тебе, Поліно. І ти теж кохаєш його.

— Як можна кохати когось і не вірити йому? Він навіть не намагався вислухати мене, почути, зрозуміти.

— Йому потрібен час. Гордій побачив ту статтю, твої фотографії з договором, тебе з твоїм колишнім. Це було занадто для нього.

— Це занадто для мене, — буркнула я та голосно шмигнула носом. — Ми розлучимося, і ця історія закінчиться.

Антон допоміг мені піднятися. Я глибоко вдихнула та помітила, що він уже приніс мою валізу. Там ще залишилися речі, але я попрошу Аріну, щоб забрала їх пізніше. Мені ні на хвилину не хочеться залишатися в цьому домі.

— Він казав, що ти поїдеш на автомобілі його батька, — почав Антон.

— Ні! — різко сказала я. — Не можу так вчинити з ним. Мені не потрібні його гроші. Так і передай йому.

— Я тоді підвезу тебе на своїй машині. Вона на вулиці біля воріт.

Я кивнула та оглянулася на це приміщення. Гордій сказав, що я можу забрати звідси будь-який автомобіль. Значить, я так і зроблю. Антон схопив мою валізу. Я ж попрямувала до кінця гаража, де Гордій колись поставив ту машинку, що я подарувала йому. Серце стиснулося від болю, коли побачила її. Він хоче знищити усе, що нас пов'язувало, і я допоможу йому в цьому. Я підняла машинку та приклала її до своїх грудей. Сумно усміхнулася, згадуючи той момент, коли він зрадів моєму подарункові. Момент, коли він ще любив мене...

Я вийшла з гаража та впевнено попрямувала на вулицю. Антон уже чекав мене біля воріт. Я глибоко вдихнула і подивилася на будинок. Швидко пробіглася поглядом по знайомих вікнах та зупинилася на тих, що виходили з кімнати Гордія. Він спостерігав за мною. Я відчувала це кожною клітинкою свого тіла. Та тепер уже мені було байдуже. Я міцніше стиснула машинку на своїх грудях, розвернулася і пішла геть. Цих три місяці здавалися мені казкою, але їй так і не судилося стати щасливою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно