Пол Стюарт - Вільняк

З незвичною для себе спритністю нетрячка звільнила свого підопічного з ременів і поставила на долівку.

— Ось, — промовила вона з улесливим усміхом.

Бурштинотоп зібрав думки.

— Багато води втекло, Емуелю, — ядушно прохрипів він.

— Авжеж, — кивнув головою Шумограй. — Поглянь, чого я досяг на своїх Ливарних галявинах, поки ти скнів у Нижньому місті. — Він усміхнувся, оголюючи разок гострих жовтих зубів, і ляснув пальцями. — Твої поради виявились, як ніколи, слушними. Ми розбудовуємося, Бурштинотопе, колись такий розмах нам і не снився. Я отримую робочих гоблінів, звідки захочу, а в разі чого, ще й Вільні галявини під боком. А тепер, коли ще й ти, Бурштинотопе, тут, ми в супрязі з тобою гори перевернемо.

— Мене б не спинила й зграя диких зубощирів, — схвильовано заворушив вусиками Бурштинотоп. — Нам треба негайно побалакати віч-на-віч. — Він потарабанив пальцем по скриньці в себе на грудях. Голос його затремтів. — Гадаю, дещо тут тебе зацікавить.

— О, як скажеш, — відповів Емуель Шумограй. — Ходи за мною.

Він повернувся кругом і рушив до зали, Бурштинотоп — за ним, а за духоблудом згинці подріботіла і Вогнецвітка, витираючи на ході його спітніле чоло.

— А ми? — розчаровано озвався Циба Вітролов. — Ти нічого не забув? А як же обіцянки, що твій друг зробить нас Ливарними королями…

Емуель Шумограй різко спинився і обернувся до піратів.

— Ливарними королями? — перепитав він, і на губах його заграла ледь помітна посмішка. Він втупився у духоблуда, духоблуд — у нього. — О, Бурштинотопе, старе вередливе ледащо! Небесні пірати — Ливарні королі? А далі що! Ти ж знав, я швидше здохну, аніж пристану на таке.

Бурштинотоп кивнув головою.

— Так, — прошепотів він, — але ж вони цього не знали.

— Ти ж обіцяв замовити словечко! — заскиглив Циба. — Словечко, пам’ятаєш? Одне лише слівце…

— О так, одне слівце, — єхидно озвався Бурштинотоп. — Ти повинен його знати!

Охорона швидко заламала руки Цибі, Муцвілю та решті піратів, і тим залишалося тільки безмовно дивитися на винуватця своїх лих.

— До побачення!

Емуель Шумограй усміхнувся.

— Декому тут незле ведеться, — промовив він, — головне — сумлінно працювати. Сторожо, забрати їх!

Коли піратів, що лаялися на всі заставки, відвели, Емуель Шумограй, Бурштинотоп і Вогнецвітка підійшли до дверей у протилежній стіні чималої зали, і тут Шумограй жестом попросив Вогнецвітку залишити їх самих.

— Чи не зачекали б ви ласкаво тут, — додав він.

— Але ж… але ж… — розгнівано скричала Вогнецвітка. — А як же пігулки! А примочки! А…

— Вогнецвітка завжди при мені, — пояснив Бурштинотоп, збуджено ворушачи вусиками.

Емуель усміхнувся своєю тонкогубою усмішкою, знов оголивши жовті зуби, відтак відкинув двері, упхнув досередини Бурштинотопа, зайшов сам і прибив їх перед самісіньким носом обуреної Вогнецвітки Хитродум. Замкнувши двері на замок, він обернувся до духоблуда.

— Почнімо з головного, — заявив він. — Ти хотів побалакати зі мною віч-на-віч…

— Так, хотів, — погодився Бурштинотоп, — але ж я не казав, що без Вогнецвітки…

Емуель показав духоблудові на низенький столик:

— Облишмо поки що няньку, краще покажи мені, що у скриньці! — звелів він.

Бурштинотоп поставив скриньку на стіл, зняв із шиї шворку з ключем і відчинив. Усередині виявився стос акуратно складених паперів. Духоблуд навмання витяг одного з них, розгорнув, розіклав на столі й прочистив горло.

— Як духоблуд і права рука Вокса Верлікса, рівні якому не було в усьому Нижньому місті, я мав доступ до його покоїв. Сповіщаючи тебе про свою близьку з’яву, я обіцяв принести з собою щось цікаве, ге?

— Бачу, на вітер ти й справді не говорив. І чим же воно цікаве? — промовив Емуель Шумограй, і очі його хижо зблиснули.

— Перед тобою, — пояснив Бурштинотоп, тихо хихикаючи, — одне з його креслень. От скажи, хто сьогодні не знає Санктафракського лісу, Вежі Ночі, Великої дороги Багнищем… — він знизав плечима. — А це ж тільки деякі з його великих задумів. — Духоблуд витяг друге креслення і розіклав його поверх першого, потім витяг третє… — Катапульти, колодостріли, вогняні пращі… Його розум усе щось вигадував. А це… — він добув зі скриньки четверте креслення і дбайливо розгорнув поверх трьох перших. — Це щира перлина.

— Бачу, — промовив Емуель, хапаючись за ескіз, виконаний у найменших подробицях. Очі його спалахнули диким вогнем. — Знаменито! Просто фантастика! — прошелестів він самими губами.

— Я знав, що тобі сподобається, — утішився Бурштинотоп.

— Ще б пак, щоб таке та не сподобалося! — вишкірився Емуель. — А тепер, послуга за послугу, дозволь і мені зробити для тебе невеличкий сюрприз.

— Сюрприз? — перепитав Бурштинотоп і аж закашлявся з несподіванки. — Що… за…. сюр… — Кашель уже розривав йому груди. — О, Вогнецвітко! — прохрипів він. — Вогнецвітку сюди!

За дверима загримало в двері й розгнівано залементувала Вогнецвітка. Нетрячка вимагала негайно впустити її до Бурштинчика.

— Повір моєму слову, вона тобі вже не потрібна, — усміхнувся Шумограй, підводячи здихлю-духоблуда до іншої стіни у передпокої і відчиняючи перед ним інші двері.

Опинившись у великій кімнаті, Бурштинотоп широко розплющив очі, щоки його зашарілися, а кашель, немов якими чарами вщух.

— Емуелю! — ахнув він. — Невже я вмер і вже перенісся до Вічного долу?

Та Ливарний король тільки посміювався і підштовхував духоблуда всередину кімнати, де його прожогом оточили заледве не два десятки роздебендь, хто з товкачкою в руках, хто з березовим віттям, хто з грубим байковим простиралом, хто з пікантними, запашними оліями для масажу…

— Моя особиста служба до твоїх послуг. Приємного одужання!