О. М. Мірошниченко - Науково-практичний коментар Земельного кодексу України

Якщо отримана частка у разі її виділення в натурі перевищуватиме 2 га, слід виділити працівникам освіти, культури, охорони здоров'я та пенсіонерам з їх числа частки у розмірі 2-х га (див. ч. 7 коментованої статті та коментар до неї), і лише після цього решту площі сільськогосподарських угідь, що підлягають приватизації, слід поділити на загальну кількість інших осіб, зазначених у ч. 1 статті (працівників та пенсіонерів з їх числа).

До частини сьомої. Коментована частина встановлює рівність вартості земельних ділянок, що приватизуються працівниками підприємств та пенсіонерів із їх числа. Відповідно, на одну й ту саму суму може припадати різна площа земель в залежності від їх якості.

Визначення часток в умовних кадастрових гектарах самостійного практичного значення не має.

Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, обмежуються нормою "безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановленню] законом для ведення особистого селянського госпо­дарства." П. "б" ч. 1 ст. 121 ЗКУ, ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про особисте селянське господарство" встановлює таку норму на рівні 2 га.

До частини восьмої. Системне тлумачення коментованої норми свідчить про те, що у ній мається на увазі виключно можливість передачі "у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій", певних земельних ділянок т.з. "загального користування", але аж ніяк не об'єктів, розташованих на цих ділянках (господарських дворів, насаджень, споруд, водойм тощо), як буквально сказано у статті.

Коментована частина має відсильний характер і сама по собі не є підставою для передачі земель. Сама ж передача можлива в загальному порядку або шляхом викупу ділянок під об'єктами нерухомого майна (ст. 128 ЗКУ), або шляхом відчуження на конкурентних засадах (глава 21 ЗКУ). Можливий також перехід права власності на ділянки під нерухомим майном у разі його відчуження (див. ст. 120 ЗКУ та коментар до неї).

До частини дев'ятої. Коментована частина передбачає формування у процесі приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій т.з. резервного фонду у розмірі до 15 % "площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій". При цьому місце розташування таких земель визначається "за погодженням" із особами, що мають право на приватизацію. Спосіб такого погодження закон не визначає. Як видається, згоду мають надати не менш ніж половина від загальної кількості осіб, що мають право на приватизацію. Практично, крім розташування земель, погоджується і їх площа.

Станом на 01.04.2006 резервний фонд становив 3271,4 тис. га[105].

До частини десятої. Землі резервного фонду спеціально призначаються для перерозподілу, насамперед - в порядку приватизації. Землі резервного фонду не є окремою категорією земель (ст. 19 ЗКУ), вони належать до ЗСГП. їх також слід відрізняти від земель запасу. Землі запасу - це землі, "які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб" (ч. 2 ст. 19 ЗКУ), у той час як землі резервного фонду - це землі, залишені у державній власності при приватизації земель сільськогосподарських підприємств (ст. 25 ЗКУ). Також землі резервного фонду формувалися в Україні під час передачі земель у колективну власність (відповідно до ст. 5 ЗКУ в ред. 1992 p.). Хоча землі резервного фонду можуть перебувати у запасі, вони також можуть бути надані в користування і у цьому випадку до земель запасу не належатимуть.

Науково-технічною радою Держкомзему України 21.08.1998 схвалено Рекомендації щодо порядку перерозподілу земель резервного фонду з метою використання їх за цільовим призначенням. Вони можуть бути застосовані у частині, що не суперечить чинному ЗКУ.

Стаття 26. Використання земельних ділянок з меліоративними системами

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазна­чених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.

Коментована стаття регламентує порівняно вузьке коло відносин - щодо ділянок з меліоративними системами, що "одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств". Формально стаття не стосується величезних площ земель з меліоративними системами, що були передані у колективну власність та згодом розпайовані.

Поняття меліоративної системи законодавчо визначене у ст. 1 ЗУ "Про меліорацію земель".

На початку 2002 р. в Україні налічувалося 5283 тис. га земельних ділянок з меліоративними системами, що становить 12,7 % усіх сільськогосподарських угідь. Основна частина зрошуваних земель зосереджена в зоні Степу. В Автономній Республіці Крим зрошувані землі становлять 29,2 % орних земель, у Херсонській області - 25,6, Запорізькій - 13,4, Одеській - 11,2, Миколаївській - 11,1 %. Осушених земель найбільше у західних областях та зоні Полісся: у Рівненській - 41%, Львівській - 39 %, Волинській — 38 %, Закарпатській - 37 % та Івано-Франківській - 31 % орних земель[106]. З цих земель лише мізерна частина припадає на приватизовані землі державних та комунальних сільськогосподарських підприємств.

Поза сумнівом, існує необхідність забезпечення комплексного, ефективного та раціонального використання меліоративних систем як єдиного цілого. Саме на це спрямовані положення коментованої статті, які вимагають використовувати земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, "спільно на підставі угоди". Спеціальних вимог щодо форми таких угод закон не встановлює, тому вона визначається згідно із загальними положеннями ст.ст. 205-209 ЦК України.

Проте ефективність даної норми є незначною. Досягнення угоди десятками та