Валерій Павлович Лапікура - В Багдаді все спокійно

- Сирота, у нас у розшуку не один, а два кастрованих лошаки. Ти і я. Але вини на себе не бери. Твоя справа - бігати, а моя - думати. А вийшло, як бачиш, навпаки. Поїхали додому. Подзвониш у райвідділ, хай візьмуть слюсаря, відчинять двері. Ну там - поняті, дільничний, двірничка… стоп! Ти щось мені про двірничку кричав - це котру?

- Ту, що з Руданського. У якої судимостей більше, ніж у сільського Сірка бліх. Боюся, вона нам збрехала, що не бачила корейця.

- То чого ти стоїш, як той… не скажу, де! Кулею на Сирець!

- Вже, товаришу полковник!

- Що вже, Сирота? Я вже не полковник, а ти вже не капітан?

- Поки що ні. Сподіваюсь. Уже ніхто нікуди не біжить.

- Думаєш?

- Хоч це й не моя справа, як ви зволили висловитись, але ризикну поставити свою місячну зарплату проти вашої, що кореєць і тут нас випередив.

Полковник відмовився битися зі мною об заклад - і правильно зробив. Хитро… мудра двірничка з вулиці Руданського вже чекала в морзі на Оранжерейній аби скласти компанію нашому екс-медику. Вбивця, вочевидь, перебував у стані чорного гумору, бо насадив заслужену рецидивістку республіки на держак від мітли. Природно, що в «гостинці» ніхто нічого не бачив, не чув і навіть не підозрював.

Щоб не забути: офіціанта ми так і не знайшли. Хоча й прочесали одну шосту частину земної кулі - від Калінінграду до порту Находка через Кушку і Улан-Уде. Здимів, зник, випарувався, щез, пропав - як булька на воді. А головне - жодних слідів.

На моє і Полковникове превелике здивування здирати з нас погони ніхто не став. І на килим не викликали, вочевидь, збагнувши, що запопадливість, особливо з боку непрофесіоналів, шкодить справі. Нарешті!

Генерал дав нам усім віддихатись і перекурити. А я навіть встиг перескочити до «цариці Тамари» на велику чашку справжньої подвійної кави. Кавова господиня все зрозуміла, бо, дочекавшись, коли переведу подих, поцікавилася:

- Олексо, я бачу, у тебе справи кепські. Може, я чоловіка попрошу тобі допомогти? Ти знаєш, він колишній боксер, на додачу однорукий. Але у нього є друзі, у котрих усе гаразд - і з руками, і з головами.

- Ви маєте на увазі спортивне товариство «Динамо»?

- Ні, дурнику, «Трудові резерви».

- Здогадуюсь, але спасибі. Поки що. У мене є позаштатні експерти.

- Ну дивись, щоб потім не жалкував.

- Жалкувати не буду, але пропозицію запам’ятаю.

- Не проґав!

Нарада у Генерала проходила без ліричних відступів і образних узагальнень. Так, як належить, але так, як насправді буває нечасто:

- Товариші офіцери, які будуть думки стосовно кількості наркотиків? Конкретно - чотири банки у фельдшера і одна порожня у Дембеля - це все? Почнемо з молодшого за званням. Капітан Сирота!

- Дай Боже, щоб це було все.

- А як ми встановимо?

- Якби знати, де падати, товаришу генерал.

- А без жартів?

- То залежить від подальших дій корейця. Поки що він прибрав одного пацюка, котрий заникав товар, який йому не належить, одного чи то дуже добренького, чи то навпаки - дуже хитрого фельдшера, а також трьох людей, які могли його впізнати: нещасного дільничного, офіціанта і двірничку.

- І які з цього висновки?

- Поки що один - кореєць у Києві. Прогнозів два: якщо він віднайшов усе, то спробує негайно зникнути. Своє він зробив і сліди замів.

- Не втече. Я наказав не знімати облоги з аеропортів, вокзалів і ка-пе-пе.

- Прогноз номер два: шукатиме решту товару або через наркоманів, або серед однополчан Дембеля і фельдшера.

- Товаришу полковник, що у нас по наркоманам?

- Працюємо, товаришу генерал! Було вже кілька дзвінків. Переважно від батьків.

- Що вимагають?

- Не вимагають, а обіцяють. Вам показати «кузьчину маму», а мені - посаду молодшого дільничного інспектора в селі Старі Висранці.

- Щедра обіцянка. Як там наш наркоматський карантин?

- Заповнений вщерть, товаришу генерал. Хоча є певні проблеми.

- Доручіть їх капітану Сироті. А до речі, продовжуйте, капітане, продовжуйте. Щодо однополчан Дембеля та інших ймовірних друзів… як стосовно їхньої безпеки? Ми ж не будемо чекати, доки кореєць пів Києва переріже. Нам цього ніхто не дозволить. А головне - не пробачить. Думай, капітан!

- Єсть, товаришу генерал! Ще одна думка: терміново через військкомат зібрати всіх однополчан Дембеля… ну, скажімо, з приводу термінової перепідготовки чи якогось позапланового навчання… і потримати їх під посиленою охороною на полігоні в «Десні». Ідеальне місце! Там не те що десяток мобутівців можна заховати, а цілу партизанську дивізію.

Генерал глянув на Старого. Старий ствердно кивнув.

- Товаришу генерал, погоджуйтеся. Доки він не зажадав повної мобілізації всього Київського військового округу.