Томас Тімайєр - Закон Хроноса

Натаніель Штрекер ледве приховував занепокоєння. Щось трапилося. Інакше навіщо Великому Майстрові скликати їх о такій порі? Втомлений і неголений, він надягнув костюм, закрив обличчя маскою й поспішив до храму. Всі інші вже зібралися.

Поважний Майстер привітав Штрекера кивком голови й дав зрозуміти, що той може зайняти своє місце. Потім підняв руку.

— Підносимо хвалу всевидючому архітекторові.

— Підносимо хвалу всевидючому архітекторові.

— У твоєму світлі хочу вести я життя своє, не ухиляючись від своїх обов’язків і підкоряючись внутрішній правді.

Великий Майстер обвів поглядом тих, хто зібрався. Здавалося, він хотів випробувати віру кожного. Те, що він побачив, схоже, його задовольнило.

— Мої любі брати,— почав він низьким голосом.— Обставини змусили мене покликати вас сюди сьогодні вночі. Знаю, вам було нелегко, але виходу не було. Наша місія під загрозою. Замах на Карла Фрідріха фон Гумбольдта зазнав невдачі, як ви вже знаєте. Хайнц Берінгер, якого рекомендував брат Натаніель, не зміг завершити завдання й запустив цілий ланцюжок подій, які більше не дозволяють нам діяти потай.

Натаніель Штрекер здригнувся. Що він каже? Берінгер відмовився? Що, чорт забирай, трапилося?

Великий Майстер знову обвів усіх поглядом. Складно було сказати, про що він зараз думав.

— Ми всі зробили помилку, недооцінивши нашого супротивника,— продовжив він.— Як мене повідомили, поряд із будинком Гумбольдта відбулася перестрілка. Дослідникові не тільки вдалося ухилитися від куль Берінгера, він змусив того тікати й при цьому випалив половину лісу. Мої інформатори в поліції кажуть, що сьогодні ввечері в «Лісорубі» було заарештовано всю банду Берінгера. Сам він зник, але залишив жандармам важливі докази. Один із них — мій автоматичний пістолет.

Почулися перелякані вигуки.

— Саме так. Тепер зброя, з якої було вбито імператора, перебуває в руках поліції.

— Це жахливо! — вигукнув Георг Штангельмайєр.— Увесь наш план під загрозою зриву!

— Тепер ви розумієте всю терміновість нашого засідання? — запитав Фалькенштейн. І немов для того, щоб підсилити його слова, над дахом пролунав гуркіт грому.

— Бий мене лиха година! — не вгавав Штангельмайєр.— Що ж тепер робити?

— Перш ніж сипати прокльонами,— прикрикнув на нього Фалькенштейн,— не забудь, де ти перебуваєш, брат Георг. Ми повинні зберігати спокій. Є запитання?

— Що трапилося з Берінгером? — запитав Ісмаїл Карренбауер.— Його схопили?

— Ні, його місце розташування невідоме,— відповів Великий Майстер.— Ніхто його не бачив. Імовірно, він заліг на дно або втік за кордон.— Він схрестив руки за спиною: — Як бачите, положення важке. Але не безнадійне. У нас іще залишається певна свобода дій, щоб завершити гру на свою користь. Гадаю, всім зрозуміло, хто зараз наш супротивник. Відомості про Гумбольдта правдиві, якщо не сказати, дещо применшені. Навіть якщо нам не загрожує безпосередня небезпека з його боку, завжди краще як слід пізнати супротивника й бути готовими до його методів. Гумбольдт — видатний супротивник. Але він сам. А нас багато. Ми — організація зі зв’язками у всіх важливих установах. Нам вистачило розуму, щоб не залишати компрометуючих документів, відтак вийти безпосередньо на нас неможливо. Мене турбує тільки зброя. Рано чи пізно балістики з карної поліції дізнаються, що саме з цієї зброї було застрелено імператора. Треба проникнути в приміщення, де зберігаються речові докази, і викрасти цей доказ. Наш шановний начальник поліції брат Фердинанд подбає, щоб усе обійшлося без інцидентів.

Згаданий брат схилив голову.

— Але навіть якщо нам і вдасться замести сліди, не можна ставитися до цієї невдачі легковажно. Проблема залишається. Гумбольдт живий, і в нього діюча машина часу.— Фалькенштейн задумливо покрокував по кімнаті.— За останні дні в мене був час подумати. І в мене з’явилася цікава думка,— він повів плечима.— Досі ми виходили з того, що апарат представляє для нас загрозу. Те, що Гумбольдт може повернутися й запобігти замаху, так затуманило наші голови, що ми навіть не подумали, що машина дає нам величезні можливості. Тільки подумайте, скільки всього можна зробити! Можна цілеспрямовано змінювати минуле. І ці зміни привели б нас до керування всією Європою, та що вже там — усім світом. Уявляєте, якби в 1492 році Новий світ відкрив німець, і північноамериканський континент першими заселили б німці. Англія, Франція та Росія плазували б перед нами. Можливості цього апарата необмежені. Там, де були виявлені коштовні корисні копалини, першими з’явилися б німці. Алмазні розсипи, золоті жили, нафтові родовища. Територія німецької держави. Ми змогли б стати першими й у галузі винаходів. Не кажучи вже про ті можливості, які ще тільки мають бути в майбутньому. Цілком правильно, любі мої масони: у майбутньому. Неосяжні перспективи. Чи можна уявити, які технічні досягнення на нас чекають? Зброя — не найголовніший засіб для перемоги. Машини, автомати, літальні апарати, про які сьогодні можна тільки мріяти. І все це під німецьким прапором,— він значуще подивився на присутніх.— Захоплююче, чи не так? Однак від нас буде потрібно дещо змінити. Замість того, щоб і надалі діяти потай, потрібно про себе заявити.

Штрекер ковтнув клубок у горлі:

— Але ми не найманці. Ми члени уряду, державні службовці.

— Ні, брате Натаніель,— заперечив Фалькенштейн і похитав головою.— Ми набагато більше. Ми військова рада нового зразка. Ми еліта керівництва імперією. Хто, крім нас, має владу нанесення удару Карлові Фрідріху фон Гумбольдту? Ця людина щойно перетворилася на найголовнішого ворога держави. Настав час рішуче виступити проти нього.

— На якій підставі, високоповажний Майстре? — запитав хтось.

Фалькенштейн відмахнувся:

— Неважливо. Щось придумаємо. Конспірація — завжди гарний аргумент. Хто знає, чи справді зброю впустив Берінгер? Може, вона весь час була в Гумбольдта, і той просто хотів перевести підозру на іншого. Може, імператора вбив саме він? Поки справа не дійде до судового розгляду, всі ниточки у нас у руках, і ми можемо диктувати, що потрібно робити, а що — ні. Маючи у своєму розпорядженні машину, ми зможемо підсунути будь-який компрометуючий