Андре Мальро - Королівська дорога

Авантюрист, політичний діяч, науковець, Андре Мальро (1901–1976) став одним із визнаних майстрів французької літератури XX століття (романи «Завойовники» (1928), «Доля людська» (1933), «Надія» (1937), повість «Королівська дорога» (1930) та ін).
Що є життя? Що є смерть? Чи варто скніти, доживати, відчуваючи старіння духу і плоті, чи все ж таки жити як дихати — у вічному пошуку, долаючи перешкоди, перемагаючи, до самої смерті, — на ці питання намагається знайти відповідь молодий археолог Клод Ваннек, головний герой повісті Андре Мальро «Королівська дорога».

«Не бійтесь ворогів, не бійтесь друзів! Бійтеся байдужих! Саме з їхньої мовчазної згоди стаються на землі злочини і вбивства!»

Автором цього відомого вислову Бруно Ясенського міг би повною мірою бути Андре Мальро. Усе його життя було яскравим прикладом небайдужості до того, що коїться на землі, навіть у її найвіддаленіших куточках.

Життя Мальро — це, насамперед, пристрасть, захоплення, безстрашність, віра і невтомний пошук істини і боротьба — за правду, за справедливість, пошук сенсу життя для себе і обстоювання права на життя і свободу для інших — слабкіших і знедоленіших.

І в його творах — пристрасть і війна, густа еротика і неймовірні психологічні і моральні конфлікти особистості, політична спрямованість і глибокий гуманізм у ставленні до людей, людства як цілого.

Те саме і в житті Андре Мальро. Життя, як велика авантюра, як неймовірна пригода особистості, яку можна сміливо називати Людиною з великої букви.

Життєвий шлях кожного письменника цілком особливий, так само, врешті, як і в кожної людини. Кажуть, що написати один роман може кожна людина — про своє життя, бо воно особливе, неповторне і ціннісне саме своєю неповторністю у всіх нюансах переживань, думок і сподівань. Але щоби написати ще щось вартісне, потрібні вже здібності спостерігача і аналітика, одне слово — талант, письменницьке бачення.

Ще один відомий вислів — кожен письменник насправді пише одну велику книгу про себе, яка складається з усіх його творів. І тому, коли Флобера спитали, як він міг так глибоко проникнути в жіночу психологію в романі «Пані Боварі», письменник відповів зітхнувши: «Мадам Боварі — це я!». Треба було все пережити самому, щоби написати таку книгу, треба фактично перевтілитися в іншу людину, зуміти стати нею, щоби осягнути мотивації її вчинків і почуттів.

Андре Мальро належить до тих нечисленних письменників, кому не треба було чужого досвіду, аби торкнутись таїн життя. Він усе переживав сам.

Для мене Мальро — один з тих літературних героїв, з кого я в певному сенсі брав приклад. Поряд з Джеком Лондоном і Гемінгвеєм. Людина дії і інтелекту водночас.

Андре Мальро — авантюрист високого класу, тобто шукач пригод, відважний мандрівник, безстрашний боєць і водночас письменник зі світовою славою, енциклопедично освічений самоук-вчений, громадський діяч, історик культури і міністр.

Він поєднав у собі практику власного життєвого досвіду і пошук істини, вищої за буденну, безстрашність бійця-антифашиста, наукові дослідження і міністерські пости.

Але спершу все ж таки — хто такий Андре Мальро?

Він народився в Парижі 3 листопада 1901 року. Його батьки розлучились, коли Андре був ще дитиною. Виховували його мама і тітка у маленькій квартирі над кондитерською крамничкою на околиці Парижа. Його батько, Фернан Мальро, банківський працівник, 1930 року покінчив самогубством.

Андре Мальро вчився в Есоlе des Langues Orientales (Школі східних мов), але не закінчив її.

Молодий дослідник азійських культур (ось що мене ще з ним ріднить), закоханий у Південно-Східну Азію, Андре Мальро у двадцять один рік, щойно одружившись, разом з молодою дружиною Кларою вирушає в Камбоджу ніби в археологічну експедицію на розкопки давніх культових споруд.

Андре Мальро і Клара Гольдшмідт одружилися 1921 року (розійшлися 1946-го) і мали доньку на ім'я Флоранс, яка потім стала дружиною відомого кінорежисера Алена Рене.

Невдовзі після приїзду до Камбоджі Мальро заарештовують за спробу вивезти до Франції археологічні цінності.

Певний час він перебуває під арештом, із загрозою тюремного ув'язнення, аж поки під тиском французьких інтелектуалів на чолі з Андре Жідом його звільняють.

У результаті цього життєвого досвіду і з’являється серед інших творів повість «Королівська дорога» (1930), яка приносить молодому авторові перше письменницьке визнання.

Критики називали Андре Мальро людиною нізвідки, вискочкою з неясним минулим, який, однак, на подив швидко підкорив своїм чарам літературний і артистичний світ столиці й упевнено продовжував свій шлях.

Пробувши в Парижі всього пару місяців, Мальро разом із Кларою знову подався до Сайгону, де береться за здійснення нового плану — видання газети, яка спочатку називалася «Індокитай», а потім — «Індокитай в оковах». На її сторінках публікувалися гострі, уїдливі репортажі, шо розповідали про утиски колоніальної адміністрації і її справжнє ставлення до корінного населення.

Як визначали численні дослідники життя письменника, Мальро виявився проникливим спостерігачем і аналітиком, причому його критичне відношення до колоніальної влади грунтувалося не на якій-небудь вираженій ідеології, а на симпатії до місцевих жителів. Він був не стільки супротивником колоніалізму, скільки суворим суддею колонізаторів.

Цього разу Мальро провів в Індокитаї цілий рік, а потім повернувся в Париж і відновив заняття літературою.

У новому творі Мальро подає листування молодого француза і молодого китайця. Це давало можливість авторові зіставляти форми мислення, властиві Сходові і Заходові, і стало сюжетною основою його книги «Спокуса Заходу» (La Tentation de l'Occident, 1926).

Після цього був написаний роман «Завойовники» (1928) і вже потім повість «Королівська дорога» (1930), яка стала певною віхою у творчості молодого письменника.

Дія повісті «Королівська дорога» відбувається в Південно-Східній Азії (на території Таїланду, Південного В’єтнаму і Камбоджі) через кілька років після першої світової війни. Молодий француз Клод Ваннек їде в Сіам (так називався Таїланд до 1939 р. — Ю. П.) на пошуки стародавніх кхмерських барельєфів. У Європі виник попит на азіатські раритети, і Клод сподівається розбагатіти. На кораблі він знайомиться з Перкеном — цей німець або датчанин належить до тих європейців, які готові поставити на карту життя задля слави і влади. У Перкена великий досвід спілкування з тубільцями — існували чутки, що він зумів навіть упокорити одне з місцевих племен.

Клода дуже приваблює Перкен, він бачить, що значно старший друг дуже на нього схожий, бо вони обоє прагнуть наповнити змістом своє існування. Сенс життя, як це доводить письменник, однак, виявляється не в результаті дії, а в процесі самої дії. Просто діяти — це і є сенс життя.

Клод відкриває Перкену свій план: