Ральф Дутлі - Остання подорож Сутіна

І аж після цього бачить, що в неї в руці ганчірка і що вона зібралася помити вікна, а її напарниця тримає її ззаду за одяг, щоб вона тримала рівновагу. Обидві жінки весело розсміялися на його крик, їхні польські жарти він прекрасно розуміє, та, про яку він думав, що вона стрибне з вікна, повільно підіймає фартух і нижню спідницю й оголює стегна. Художника заливає сором, він глибше насуває на чоло капелюха і йде геть.

Він не ревнує до Моді, не ревнує за той політ Жанни, за той її останній пірует на замерзлій січневій калюжі, за той політ спиною самотньої фігури на безжально блакитному небі його любові. Та все ж той політ ніколи вже не щезне з його снів. Він розповідатиме про нього мадмуазель Ґард і назавжди запам’ятає її перелякане обличчя. Жанна вилітає з вікна на вулиці Амйот, пролітає безконечні поверхи, а художник зростається зі своїм сном і з ношами у катафалку, на яких він лежить на лівому боці у позі скрученого ембріона з кольоровими нігтями на руках.

До білої кімнати заходить доктор Бог і доволі гостро звертається до художника, що тихенько лежить на квітковому ложі:

Мсьє Сутінхаїме, Ви здорові. Операція Вам більше не потрібна. Все гаразд. «Френч тріпл» застосовано успішно. Свята трійця у складі ІНП, тобто інгібітора шлункової секреції та двох антибіотиків. Hellicobacter pylori більше Вам не докучатиме. Виразка Вас покинула, не шкодуйте за нею. Подумайте про біле, чудове молоко, боготворіть корів, меланхолійно згадайте бісмутовий порошок. Насолоджуйтеся білою свободою від болю. Можете залишатися тут, скільки заманеться. Але повторюсь: Ви здорові! Здорові! Можете залишити собі спогади, вони Вам не завадять. Розкошуйте ними, розширюйте важливі для Вас епізоди, змінюйте їх з легкістю, як Вам більше до вподоби, а можете розгнівано їх стерти, все це Вам дозволяється. Збережіть усе, що видається Вам вартим збереження, а образи, які б Вам хотілося змести з цього світу, зруйнуйте. Перепочиньте. Хіба не чудово перебувати в цьому білому місці? Ви дійшли до мети. Ви навіть маєте право бути тут. Але змушений сказати щось Вам. Вам забороняється одне: Вам категорично не можна тут малювати. Зрозуміло? Ніколи більше. Наслідки, у випадку непокори, були б страшні. Доктор Кно запише в протокол.

Перш ніж востаннє відключитися, Моді видихає своєму маршану Збо просто в вухо:

Не сумуй, я залишаю тобі геніального художника!

Погляд Збо недовірливий. Ніхто на пророцтво пророка з Ліворно не звертає уваги. Мабуть, він уже в білій гарячці, а його голі богині з блаженно заплющеними очима вже вітають його в чудовій середземноморській країні. Cara Italia, о солодка батьківщина!

І це Моді ж буркнув до Сутіна в Сіте Фальґ’єр:

Тобі потрібний маршан, Хаїме.

Це Моді представив його 1916 року Леопольдові Зборовському, синові поміщика, студентові, який писав поезію, а 1914 року, за місяць до початку світової війни приїхав з Кракова до Парижа, переповнений жагою життя. У Парижі він найперше забув про Сорбонну. Аутсайдер зі слабким серцем умів жити легко і стильно, був схильний до розкоші, постійно живучи в борг. Почав він з того, що скуповував у букіністів рідкісні книги, а тоді перепродував їх, після цього були перші живописні роботи. Він складає полотна у своєму помешканні. Його сусідом на вулиці Жозефа Бара є Кіслінґ, це він вводить Зборовського в середовище художників на Монпарнасі. У березні 1916 року він стає маршаном Модільяні. За контрактом він виплачує Модільяні по 15 франків на день, постачає йому безкоштовно фарби, полотно, натурниць… Італієць малює у вітальні Зборовського, щодня від другої до шостої. А якось приводить зі собою Сутіна і відрекомендовує його Зборовському:

Першорядний художник, сам побачиш.

Збо морщить носа. Він любить Модільяні, захоплено лепече перед його картинами: Яка це поезія! Виймає з шухляди свічку і демонструє відвідувачам свої скарби, вигрібаючи їх з гори робіт, пестить їх долонями, голубить поглядом, в екстазі хитає головою перед голими красунями Модільяні. Яка це поезія, ви тільки гляньте!

Ще він любить Утрілло, тільки не цього жахливого, смердючого мужика з Білорусії. У нього волосся дибки встає, коли він бачить його роботи. Де тут поезія? Один лиш голод, викривлені предмети, перекошені обличчя, тут тільки нужда, очам немає де спочити. Маленькі людці, які перелякано зазирають у безкрайню безнадійність життя.

Але Хаїм прив'язаний до Моді, відтепер вони дедалі частіше приходять удвох, дві половинки, нероздільні у своїх голодних злигоднях. Красень італієць з добропорядного дому і неотесаний селюк, який шморгає носом і плямкає за столом, а рота витирає рукавом. Ганка Серповська, подруга Збо, цього типа терпіти не може. Він гіперчутливий, постійно ображається, його несміливість — тільки тонка оболонка, з-під якої щомиті може випорснути приступ шаленої люті.

Навіщо ти постійно тягнеш сюди цього брудного пархатого жидка? — сичить Ганка з докором.

А Модільяні каже, що то — неймовірно талановитий художник. І що він зуміє ще нас усіх подивувати.

Ганка тільки кривиться і закочує очі під стелю, коли Збо повторює слова Модільяні.

Та йди, ми з тобою точно не встигнемо здивуватися! Його картини такі самі гидкі й вимазані, як і він сам.

І Ганка з досади аж тупає своєю делікатною аристократичною ніжкою.