Леонід Мосендз - Останній пророк

на великих шляхах великих військових походів, од Рамзесів до Александра Великого й Помпея, на торговельних дорогах од Великого моря до Персії, Сузіяни, Медії{33}, Колхиди, до Герополітської й Еланітської затоки, — тут зударявся тепер натиск римського Заходу з опором Сходу. Віри і гроші, тканини і звичаї, зброя й мови, — всі сторони життя Европи й Азії, — все знайшло собі клаптик місця на сирійському ґрунті й у сирійській душі. Знати все, що робиться на цьому великому римському світі, до якого вони тепер належали, але найбільше — міркувати про те, що й як мало б діятися, — було для сирійців відшкодуванням за власну безсилість, з якою мусіли придивлятися, як по їхньому тілі йшла історія світу від Гамурабі аж до римських кесарів. Тому політикування стало вже їхньою другою природою, і Ніґріл, обійшовши з леґіями пів західнього світу, ще поглибив мандрами свою родову властивість. Нічого не було для нього приємнішого, як зустрітися з другим таким аматором політикування, як Скриб.

— Новини! Дивуюся тобі, Ніґріле! Ти прагнеш за новинами й серед Єрусалима нічого не хочеш знати ані про Мойсея, ані про Месію. Так і видно, що задовго ти товкся по Ілірії і вперше показав носа до цього міста. Бачу, що тобі наше життя тут незрозуміле. Та які ж інші можуть бути в нас новини? Месія й римляни, римляни й Месія! Коло них усе й крутиться. Навіть тепер більше, ніж коли-будь перед тим. І не Мойсей, а Месія! Чуєш, Месія! — І Скриб аж ударив кулаком по столі. Хоч Ксенофонтове пиво було й погане, але почало вже розбирати.

— Ну, добре, добре, Скрибе! Віримо тобі! Скажи нам коротко різницю між ними й далі!

— Ага! Так ось спочатку і треба було! Ото ж! Мойсей — це їхній пророк, що колись був, а Месія — другий пророк, що має об’явитися.

— Та й усе?

— А тобі цього не досить?!

— Справді досить! Що нас можуть обходити жидівські пророки. Минулі й майбутні, — презирливо забурмотів Альтус, цвіркаючи в куток.

— Може ще й не обходять, але швидко будуть обходити, ти, стультусе! — визвірився на нього Скриб. — Хіба ж ви не знаєте, що саме Месія має вас повиганяти з Єрусалима й цілої Палестини та Сирії!

— Кого повиганяти? Як?

— Кого! Вас! Римлян! Леґії ваші. Та мало що вигнати. Ще й Рим звоювати. І не тільки Рим, але цілий світ. Схід і Захід, навіть гіпербореїв. Усе віддати під владу жидів!

Скрибові пояснення прийнято за дотеп, і вояцький сміх був йому відповіддю:

— Найвеселіші новини, які ми коли-будь чули у житті! Заради них варто було опинитися аж в Єрусалимі! І звідки ти все це висмоктав, Скрибе, ха-ха-ха! Ну й устругнув! Жиди пануватимуть над світом!

— Не регочіться, як гіпопотами, ви, стультуси! — почав уже злоститися Скриб. — Нічого не висмоктую, а переказую лише, що чую і спостерігаю. А чути й бачити тут є що! Лише треба мати вуха й очі, не такі, як у твоїй варварській макітрі, Альтусе! Але ти, Ніґріле, мав би краще знати тутешніх і не висміювати мене, як цей ідумейський верблюд. Я й не знаю, як той Месія буде чинити. Що мені зрештою до нього? Але знаю, як жиди нетерпляче чекають на нього, що він прийде й звільнить їх від римлян та зробить панами світу. Не посміхайтеся так презирливо! Я й не тверджу, що він прийде або мусить прийти. Але якщо завтра будь-який їхній ватажок назве себе отим Месією й усі почнуть йому вірити, — він зможе згуртувати коло себе цілу Юдею. Тоді буде вам не до сміху! І повірте ви Скрибові, що така тепер пора надходить! Куди не підеш — усе лише про Месію й чуєш. Я ж це можу знати краще, ніж ви. Буваю не лише на відвідинах по брамових сторожах або по коршмах, як кожен з вас. Бачуся і з особою найяснішого кесаревого леґата!

Останні слова мали бути найважливішим доказом з усього потоку Скрибового красномовства. Але вояки не переставали сміятися:

— Не хвалися, Скрибе! Знаємо, де буваєш. Далі від огорожі Іродового палацу ти не бував, а на поріг первосвященичого тебе також не пустили б!

— Буду я перед вами вихвалятися! Не хвалюся, але так воно вже є! Про Месію тут тепер усі говорять. І в самого найяснішого Публія Септимія Квіріна{34} ні про що інше не радяться, як про Месію. А первосвященик, той їхній задрипаний Матіяс{35}, спить і в сні бачить, як Месія замість нього розсідається на Сіонській горі. На вулицях, на торговицях, при храмі серед прочан і серед ремісників, де лише зустрінуться двоє, зараз же починають про Месію. А знаєте, що сталося недавно в їхньому храмі? Одному з жидівських жреців з’явився вже, кажуть, потайки Месія й обіцяв, що швидко розпочне боротьбу проти римлян. Від страху, радощів і несподіванки той жрець, кажуть, стратив цілком мову і рухи. Відняло руки, ноги, язика! Великий заколот стався був тоді, кажуть, на храмовому подвір’ї, як вели його німого й безвладного. Багато було потоптаних!

— От тобі й маєш! Та коли він онімів, то як же могли від нього дізнатися про Месію? — не витримав скептичний Альтус.

— Цього вже я не знаю, — знайшовся без запинки Скриб. — Але казав мені один із них, ні, не з жидів, а з тих, як його, прозелітів… пожидовлених, яких тепер