Володимир Леонідович Кашин - ...I жодної версiї!

З Антоном, здається, усе ясно i вам, у мiлiцiї… Усi цi нашi розмови, я думаю, вам потрiбцi тiльки для протоколу… Щоб завершити справу.

— Не зовсiм так, — сказав Коваль. — Ось тепер тiльки ми пiдiйшли до найголовнiшого. Розкажiть докладно про вашу останню вечерю у Журавля.

Вячеслав Адамович повiльно знизав плечима: мовляв, ну чого вже про це говорити? Так начебто йшлося про справи давнi-предавнi, якi вже й забулися, а може, й не були зовсiм, лише примарилися.

— Як хочете. Тiльки я майже нiчого не пам'ятаю. Адже теж не був тверезим. — Павленко вiдповiдав спокiйно, але у цьому спокої вчувалася напруженiсть.

— Я вам допоможу, — пообiцяв полковник. — Про що ви розмовляли того вечора? Був привiд для випивки?

— Привiд був. Антон радiв, що винахiд нового методу шлiфовки пробиває собi шлях у життя. Вiн тодi навiть велику статтю для журналу про це написав.

— Виходить, вiн не тiльки жiнками i черевичками захоплювався?

— Його на все вистачало.

— Коли вiн заявив про це своє нововведення?

— Своє… - пробурчав Павленко. — Хiба я знаю?

— Тут щось не так?

— Так то так…

— Давайте. Вячеславе Адамовичу, вiдверто. Ви теж брали участь у цьому винаходi?

— I «так», i "нi", — повiльно промовив допитуваний. — Зрозумiйте мене правильно. Розробку, звичайно, зробив Антон…

Вячеслав Адамович явно не договорював.

— А iдея? Iдея чия була? — випитував його полковник.

— Що "iдея"? — змахнув рукою молодий науковець. — Iдей навколо скiльки хочеш. У повiтрi ширяють, пiд ногами валяються. Бери — не хочу!

— Коли ви з Журавлем розробляли якусь тему, то найчастiше "iдеї" подавали ви, «голова», так би мовити, далi працювали разом, а пробивав її потiм Журавель, чи як? I авторами вважалися обоє.

Павленко здивувався обiзнаностi полковника, але не показав виду.

— I цього разу так було? Чи автором нового методу став виключно Журавель?

— Так, iдея хаотичного руху абразивiв спочатку була моєю, нарештi наважився Павленко. — Менi це на думку спало, коли ставив мембрану з голкою на грампластинку. Антон любив слухати свiй старий горластий грамофон, котрий купив десь на товчку. У Антона було багато дивацтв! От i цей грамофон з трубою. Має чудовий японський «Шарп», цiкавi касети, а причепився до цього мотлоху — «звук», казав, у грамофона приємнiший, нiж у мага… Так от, опускаючи голку на борозенку, по якiй вона весь час йде по одному й тому ж слiду i зрештою стирає платiвку, я раптом подумав, що на свiтi iснує не тiльки симетрiя, але й асиметрiя; що у природi не все прямолiнiйно i поряд iз строго упорядкованим рухом iснує i хаотичний, узяти до прикладу броунiвський рух, вiдкритий ботанiком Броуном i теоретично обгрунтований Альбертом Ейнштейном та Марiаном Смолуховським…

— Ну-ну, — пiдбадьорив Павленка Коваль, коли той запнувся.

— I тут моя думка спiввiднеслась до проблеми тертя пар, над якою б'ються машинобудiвники.

Павленко захопився i вже не зупинявся. Очi його спалахували, на обличчя набiг рум'янець, це уже була не та людина, яка ранiше сидiла перед Ковалем.

— Я скрикнув: "Еврика!" i сказав Антоновi, що у мене з'явилася цiкава думка. Ви, звичайно, не знайомi з цiєю проблемою.

— Дещо знаю. Теча сальника, — вiдповiв полковник, чим знову здивував Павленка. — Але ви в цей час працювали над iншою темою, плановою. Адже так?

— Так, над iншою… Але питання iдеальної шлiфовки пар, якi зазнають тертя, мене давно хвилювало.

— Журавель цiкавився нею ранiше, цiєю шлiфовкою? До вашого вигуку "Еврика!"

— По-моєму, нi. Але вiн вiдразу усе зрозумiв — вiн був людиною талановитою i, головне, дуже меткою, хваткою.

— I вiдразу запропонував вам розробити цей винахiд?

— Та нi. По-перше, це ще не було винаходом. Тiльки думка, iдея. Спочатку Антон i не зацiкавився нею.

— А ви?

— Я — теж. Нi, поговорили, дивуючись, що все так просто, i зайнялися плановою темою.

— I бiльше не поверталися до цього?

— Нi. Я ж кажу, у нас були iншi проблеми.

— Значить, i вас своє вiдкриття не захопило?

— У той час — нi. Бачачи, що Антон не запалився, я теж охолов. Зрозумiйте мене правильно. Коли думки зайнятi одним, усе iнше вiдсовуєш у далекий куточок пам'ятi. Поки не звiльнишся.

— Коли це було?

— Давно. Ще навеснi. Я закрутився. Навiть було забув про шлiфовку.

— Не надали значення своїй знахiдцi?

— Можливо. Iдей багато. Та все не ухопиш.

— А Журавель ухопив.

— Головне, що мовчки, нишком, потай розробляв. Зрозумiйте мене правильно. Мiг би й сказати, порадитись… Я що, я нiчого… Працюй… Тiльки по-чесному…

— Ви образилися на нього, коли довiдалися, що вiн сам розробляє.

— Було. — Павленко немов забув, що не збирався бути вiдвертим на допитi.

Коваль вже увiмкнув магнiтофон i почав ставити питання швидко, вимагаючи такої ж швидкої вiдповiдi.

— Заявку Журавель подав тiльки вiд свого iменi?

— Так.

— Значить, тепер ви до винаходу не маєте прямого вiдношення?

Павленко злегка звiв брови:

— Як сказати… Ви, певно, вважаєте, що генiй, тобто Антон, запозичив дещицю у посередностi i потiм самостiйно зробив вiдкриття? А я за це озлився на нього?

— Але ж нiде не записано, що iдея належала вам?

— Чому? Записано. Якось ми повернулися до цiєї iдеї i збиралися разом розробити її, навiть заявку спiльну написали. Це вже була не просто гола iдея, а оформлена. Але потiм я, кажу, закрутився, та й вiн захопився iншим, а я розумiв, що без нього не проб'юсь… А вiн тим часом, як виявилося, узявся до справи серйозно, але вирiшив дiяти уже без мене.

— У вас є ця спiльна заявка? Ви кудись її подавали?

— Тепер бачу, що — нiкуди. Хоч Антон збирався i узяв перший примiрник. Але копiя у мене є.

— Ви будете претендувати на те, щоб довести справу до кiнця?

Павленко замислився i потер голову долонею.

— Навiть не знаю. Тепер я не претендую. Зрозумiйте мене правильно. Будемо докiнчувати усiєю лабораторiєю. Я iще точно не знаю, як далеко зумiв Антон як автор просунутися у Державному комiтетi винаходiв, ще потрiбно макетний примiрник зробити, потiм знайти виробництво.

— Про що ви розмовляли того вечора iз Журавлем?

— Про все i нi про що.

— Хто, крiм вас, був тодi у квартирi?

— Ну, Нiна…

— Яку роботу вона принесла?..

Вячеслав Адамович зам'явся.

— Про цей новий метод шлiфовки?

— Так.

— Ви тiльки тодi вперше познайомилися з роботою Журавля? Того вечора?

— Частково. Нiна ще не все передрукувала.

— Отже, розмова у вас була не тiльки "про все i нi про що", а i про цей винахiд?

— Торкалися.

— I ви дуже розгнiвалися на Антона Iвановича, що усунув вас вiд цiєї справи? Висловлювали йому свої претензiї?

— Припустимо, товаришу полковник. Але що ви хочете