Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

- Не дуйся на мене. Ну, поцілуй мене.

ВОНИ ЦІЛУЮТЬСЯ.

- Ми сьогодні з татом в ліс ходили, пролісків принесли. Там так красиво! Річка виблискує на сонці, пташки співають, небо чисте - чисте, мов...

- Потім розкажеш. Поцілуй мене ще.

- Коли потім? Ти мені й слова не даєш сказати.

- Як не даю? Просто мені зараз не дуже хочеться слухати, як ти теревениш щось про ліс. Краще вже будемо...

- Що ми будемо?

- Ну, то...

- Що то?

- Тут близько є сарай, а там солома. Нам буде зручно.

- От про що ти думаєш? Хоч про що такій людині, як ти ще думати?

- Про тебе і про...

- Все, я йду додому.

- Яке додому?

- Мені завтра рано вставати. Ще й їхати в автобусі, а потім на парах сидіти. Мені треба добре виспатися, щоб силу мати.

- От, й розважилися!

Розвиднюється. Помалу зірка за зіркою зникає у просторі небесної сині. Лише місяць розсівся на своїм троні і видається, що він й не збирається спочивати. Грізним голосом цар неба застерігає своїх доньок від надокучливих залицяльників і їх порочних інстинктів, підступних зазіхань на їх красу первинну.

- Так, це зладувала, - каже Параска, - це теж.

- Ще банку з пирогами, - підказує Христя.

- Ай справді! Я геть забула про пироги.

- Я тобі подам, - подає банку матері.

- Ото вже тебе дівчата розпитуватимуть: що та й як!

- Спокою мені не дадуть.

- Ти дуже так не розказуй, як він тебе любить, а то ще вречуть і він тебе розлюбить.

- А може він мене і зараз не любить?

- Як не любить?

- Може я йому просто подобаюсь?

- Ну, а ти його любиш?

- Ой, мамо, дайте мені, хоч ви спокій!

- А що таке, доцю? У тебе якісь сумніви є? Якщо є, то ще не пізно відмовитись від весілля.

- Я не думаю, що це кохання, таке чисте, як у книжках про нього описують.

- А що це тоді?

- Він мені просто подобається, бо він всім дівчатам подобається. Він все-таки найкрасивіший парубок на селі.

- То що таке? У чому річ?

- Річ у мені. Це я не даю собі спокою. З одного боку як я його покину, то хтозна чи знайду кращого за нього, чи знайду свій ідеал, знайду людину, котра у мені пробудить справжнє кохання, бо я до сих пір його не зустрічала.

- Ой, доню, доню! Як ти мене мучиш зі своїм коханням! Певна річ, що кращого уже ти ніде не знайдеш. Василь і вродливий, і молодий, і багатий, ще й працьовитий в придачу.

- Знаю, знаю. Усе ти правду кажеш, мамо. Я більше не буду надокучати собі цими сумнівами, буду радіти життю, всміхатися сонцю, буду іти за своїм справжнім дороговказом, розумом, а своє серце замкну на ключик, який викину у річку, у забуття.

- Оце правильно ти зробиш! Ти ж така молода, гарна - ще не хватало тобі посивіти від цих думок!