Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Василіс поклав руку йому на плече:

— Ми з тобою, Дем’яне. Спершу зробимо сватання, а потім ти з чистим серцем поїдеш до Санторіні. Все буде добре.

Дем’ян полегшено зітхнув і вдячно подивився на родичів:

— Дякую вам. Я щасливий, що ви поруч.

Дем’ян відчув, як йому стало легше. Він завжди знав, що родина буде його підтримувати, але зараз це було особливо важливо. Він був рішуче налаштований, і, незважаючи на важливі справи, пов’язані з Яннісом, він розумів, що Еміне — це його майбутнє.

Вечором, коли вечірня тиша огорнула дім Еміне, Василіс, Антоніс та Дем’ян сиділи в затишній кімнаті, бесідували з господарем дому Мустафою та його дружиною Іліанною. Мустафа, батько Емине, був людиною суворою, але справедливою, з твердими поглядами на життя. Він уважно слухав, як Василіс говорив про майбутній союз його доньки з Дем’яном. Розмова була легкою, наче давні друзі зустрілися після довгої розлуки. Василіс, бажаючи зробити гарне враження, привіз із собою подарунки — традиційні грецькі сувеніри та частування.

Раптом двері відчинилися, і до кімнати увійшла Еміне, сяючи своєю природною красою. Вона була одягнена в розкішний національний турецький наряд, а в руках тримала піднос із кавою. Спершу вона підійшла до старшого гостя — Василіса.

— Дякую, мила дівчина, — сказав він із щирою посмішкою, приймаючи чашку.

Потім Еміне подала каву Антонісу, який також подякував, нахиливши голову. Нарешті вона підійшла до Дем’яна. Їхні погляди зустрілися, і в повітрі зависла мить ніжності. Еміне посміхнулася, подаючи йому чашку, і потім вийшла, залишивши чоловіків продовжити бесіду.

Василіс, як старший та досвідчений член родини, не упустив можливості підкреслити переваги свого племінника.

— Кого ти знайдеш краще мого племінника Дем’яна? — сказав він, дивлячись на Мустафу з усмішкою—Він чесний, працьовитий, його родина також підтримує цей союз.. Я впевнений, що він зробить твою доньку щасливою.

Мустафа уважно подивився на нього, а потім задумливо відповів:

—А вони коли приїдуть? — запитав він, все ще не вирішуючи, як йому поступити.

Дем’ян мовчки сидів поруч, розуміючи, що відповісти на це питання — не в його силах. Він знав, що його батьки не можуть приїхати на Кіпр найближчим часом через сімейні обставини. Василіс, розуміючи, що всі питання потрібно вирішити, пояснив:

—Поки не можу точно сказати, але вони обов’язково приїдуть. Вони нас почули про вашу доньку, Еміне, і погоджуються з цим союзом.

Мустафа трохи помовчав, обдумуючи почуте. Він не був прихильником поспішних рішень, але, бачачи рішучість у очах Василіса та Дем’яна, нарешті сказав:

—Що ж, якщо так, я і не проти цього союзу.

Тим часом Іліанна вийшла зі своєї кімнати і, помітивши, що бесіда затягнулась, підійшла до своєї доньки, яка чекала відповіді свого батька. Еміне сиділа в кімнаті, нервово перебираючи пальцями вишивку, не в силах дочекатися, коли все вирішиться. Іліанна підійшла до неї і м’яко запитала:

—Ти хочеш вийти заміж за Дем’яна? — її голос був тихим, але в ньому відчувалась турбота.

Еміне, усміхаючись, кивнула головою на знак згоди. Вона знала, що цей крок буде важливим, але в її серці не було ні сумнівів, ні страху. Вона відчувала, що Дем’ян — це її людина. Іліанна, задоволена відповіддю, міцно обняла свою доньку і повернулася до чоловіків.

Мустафа, знову повернувшись до розмови, продовжив:

—Потрібно якнайшвидше зіграти весілля. Чого тягнути? — його голос став рішучим.

Василіс, розуміючи, що це питання викличе складнощі, пояснив:

—Дем’яну доведеться повернутися на Крит через сімейні обставини. Але я обіцяю, він повернеться  і одружиться на вашій доньці.

Мустафа насупився, побачивши, що не все так просто.

—Правда? — запитав він, все ще сумніваючись у такому швидкому рішенні. — Коли він повернеться?

Дем’ян твердо відповів, дивлячись Мустафі в очі:

—Через два тижні. Я обіцяю, що повернуся і виконую своє слово.

Іліанна, почувши це, втрутилася, щоб заспокоїти чоловіка:

—Нехай їде, Мустафа. Він проведе час зі своєю сім’єю. Я з цих місць і розумію, як важливо, щоб він був з рідними. Два тижні пройдуть швидко.

Мустафа на мить задумався, але потім все ж кивнув, погоджуючись з жінкою.

Через деякий час, коли розмова вже трохи стихла, Еміне випадково виглянула зі своєї кімнати і, почувши, що її батько погодився віддати її за Дем’яна, не могла приховати радості. Її серце радісно забилося, а очі наповнились щастям. Вона зрозуміла, що її мрія здійсниться — Дем’ян повернеться, і вони будуть разом.

Наступного дня, сонячного ранку, Еміне, сяючи від щастя, підбігла до Нігяр, яка, як завжди, працювала на оливковій плантації. Еміне з радістю збиралася розповісти подрузі важливу новину, але помітила, що та занадто захоплена роботою.

— Нігяр, ти так багато працюєш! — усміхнено зауважила Еміне, підходячи до неї.

Нігяр, не піднімаючи погляду від роботи, трохи роздратовано відповіла:

— Еміне, краще йди! Господар Хасан щойно прийшов, ти ж знаєш, який він суворий!

Еміне, трохи зніяковівши, спробувала вибачитись:

— Ой, вибач, я не хотіла тебе відволікати. Просто хотіла сказати, що я… заручилась! Але раз ти так зайнята, розповім вечором. — І з цими словами вона швидко побігла.

Нігяр, незважаючи на всі свої турботи, була зацікавлена. Як тільки Еміне сховалася за деревами, Нігяр не змогла встояти і наздогнала її, запитуючи з усмішкою:

— Моя подружка, хто ж сватався? Ти така щаслива!

Еміне, не приховуючи своєї радості, відповіла:

— Це був Дем'ян! Він зробив мені пропозицію!

Нігяр з захопленням обняла її, не приховуючи своєї радості за подругу.

— О, як чудово! Я так за тебе рада, Еміне! Ти заслуговуєш на щастя! — сказала Нігяр з усмішкою, і на її обличчі відбилося справжнє тепло та щирість.

Обидві дівчини обнялися, розділяючи цей важливий момент у житті Еміне.