П'єр Адо - Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Наприкінці XVI ст. Луї Ле Руа, зачарований великими недавніми відкриттями, використає, своєю чергою, слова Сенеки, щоб висловити надію на прогрес пізнання:

Всі таємниці Бога та секрети природи не можуть бути відкриті одночасно. Скільки речей стало відомими й відкритими за нашої доби?[568]

Ці сподівання на майбутні відкриття можна, також, знайти на світанку модерної науки. Наприклад, Френсіс Бекон сподівається, що природа все ще зберегла у своїх надрах приховані таємниці великої значущості[569] та скаже слідом за Сенекою:

Ці таємниці ще не були винайдені. Одного дня, поза всяким сумнівом, вони також з’являться на світло після череди наступних століть, як з’явилися колись попередні винаходи[570].

Ми бачили, що Сенека відчував одночасно повагу й поблажливість до своїх попередників, заслугою яких було живлення надії на розкриття таємниць природи, проте які були ще недосвідченими. Модерні є більш досвідченими, адже вони спираються на зусилля та вчення Давніх. Саме це стверджує Роджер Бекон: «Молодші є проникливішими»[571]. Тут він, як показав Едуард Жоно[572], цитує не Сенеку, а античного граматика Прісціана.

Водночас, у цій перспективі відбувається обертання. Якщо «молодші» знають більше, аніж «старші», то чи не є Модерні старшими? Джордано Бруно стверджує без вагань: «Ми [ми — це теперешні, присутні цієї миті] є старшими, просунутішими у віці, аніж наші попередники»[573]. Якщо порівнювати історію людства з історією окремої людини, яка навчається та стає обізнаною, то бути Модерним — це бути «старшим», а бути Давнім — це бути «молодшим». Давні були молодшими через їхню недосвідченість, а також через наївність їхніх інтуїцій. Модерні є старшими, адже вони скористалися досвідом та інтуїтивними діями Давніх. Водночас, успадкувавши працю попередніх поколінь, Модерні не повинні піддаватися впливові удаваного авторитету удаваних Давніх, які були лише юними дебютантами[574].

Мішле у своєму «Щоденнику» використає цю ідею для реабілітації Давніх:

Можна було б погодитися, між іншим, що ми є старшими. Хто є старшим — Вергілій чи Гомер? У Гомера відчувається вічна сила юності; у Вергілія, натомість, світ є старим, меланхолійним.

Нові ідеї невпинно з’являються, щоб омолодити світ; кожен день є потужнішим, складнішим, різноманітнішим. Проте античність є простішою, вона містить ідеї у концентрованому стані, у стані еліксиру[575].

Наприкінці XVI ст., на світанку модерної доби, це уявлення спонукало Френсіса Бекона закликати сучасників звільнитися від схилянням перед авторитетом Давніх:

Повага до античності, авторитет тих, кого вважали учителями філософії та загальна згода у цьому питанні заважали людям, зачарованим шармом античності, прогресувати в їхньому пізнанні. […] Що стосується античності, то поширена думка про неї є цілковито поверховою та зовсім не узгоджується із самим словом. Насправді, це старіння світу та його поважний вік мають розглядатися як справжня античність, що її потрібно приписати нашій добі, а не юному вікові світу, який був віком давніх. Адже цей вік, який стосовно нас самих є похилим та найдавнішим, стосовно самого світу є скороспілим та найновішим[576].

Ось чому, продовжує Бекон, потрібно багато очікувати від нашої доби, що збагачується безконечними досвідами та спостереженнями.

Бекон, так само, як Сенека, може згадати всі недавні відкриття, що збагатили пізнання людства, і навіть може зробити це з більшою легітимністю, адже, як він сам каже, «завдяки навігації та далеким подорожам (які є частими у наш час) були виявлені та відкриті багато природних речей, які можуть виявитися важливими для філософії». І він продовжує:

Що стосується авторитетів, то треба бути повним боягузом, щоб цілковито схилятися перед ними та відмовляти у правах автору будь-якого авторитету, авторитету авторитетів, я маю на увазі Часові. Адже цілком справедливо стверджують «Істина — донька часу», а не Авторитету.

Тому зовсім не дивно, що ілюстратор першого видання «Нової Атлантиди» Френсіса Бекона помістив на його фронтисписі Час у образі старика з косою у руці, який витягує з печери оголену жінку, яка уособлює Істину[577].

Ця критика аргументу авторитету у науках про природу матиме серйозне відлуння у Новий час, наприклад, у «Фрагменті трактату про порожнечу» Паскаля: Давні без вагань критикували своїх попередників; то чому ми самі не можемо цього робити? Користуючись їхніми відкриттями, ми повинні мати амбіції зробити нові відкриття, щоб передати їх нашим наступникам. Саме у такий спосіб прогресує наука:

Таємниці природи є прихованими; хоча вона діє завжди, ми не завжди відкриваємо всі її ефекти. Час відкриває їх поступово, та природа, хоча й завжди ідентична собі, не завжди є однаково пізнаною[578].

6. Істина — донька Часу [579]

Роль Часу у людському прогресі була визнана вже за часів античності. Автор трактату «Давня медицина» подає відкриття медицини як наслідок тривалих та тяжких людських досліджень. Вимір часу відверто постає у цьому гіппократівському трактаті, адже тут міститься наполягання на тому, що для досягнення актуальних результатів у цій галузі було потрібно чимало часу і що у майбутньому на нас ще чекає багато відкриттів[580].

Ту саму тему можна знайти у Платона та Аристотеля. Аристотель у «Нікомаховій етиці» запрошує своїх читачів та слухачів самостійно доповнити його нарис, присвячений ідеї блага[581]. Цей заклик може видатися банальним. Проте, як зазначає Франц Дірлмаєр, тут можна побачити рефлексію ролі часу у людському прогресі[582]. Одні люди роблять перший нарис. Інші, з часом, завершують цей нарис, як це роблять художники. Адже час, каже Аристотель, це винахідник, він потроху відкриває істину. Це час дозволяє техніці прогресувати, кожна з технік може заповнити існуючі від початку лакуни. Платон вже натякав на важливість часу в еволюції людських інституцій[583]. Зокрема у «Законах» він показав, яким чином точність, ясність, коректність законодавства можуть бути здобуті лише з часом: одні законодавці приходять за іншими та виправляють й уточнюють перші нариси[584].

У Лукреція час також уможливлює повільний прогрес наук, технік та цивілізації:

… мореплавство, рільництво, закони, укріплення, вежі,