Амелія Ренальді - Життя, кохання та війна, Амелія Ренальді

Тож поки що треба було зосередитися.

Хоча б до вечора.

***

Назар прокинувся раніше за Софію.

Він лежав поруч, дивився, як вона спокійно спить, і думав про те, як для неї важкий цей день.

День її народження.

День, який три роки тому став для всіх початком війни.

Вона ніколи не хотіла святкувати його.

Але він не міг залишити все просто так.

Тому зробить цей день не про минуле, а про них.

Про їхнє сьогодні.

Він тихо встав, щоб не розбудити її, і пішов на кухню.

Коли Софія прокинулася, у кімнаті вже відчувався аромат кави та чогось смачного.

Вона повернулася й побачила Назаря у дверях із тацею в руках.

— Доброго ранку, імениннице, — м’яко сказав він.

Софія прикусила губу.

— Назаре…

— Я знаю, що ти не любиш цей день, — він поставив тацю на ліжко перед нею. — Але для мене цей день важливий, бо саме тоді народилася ти.

Вона подивилася на нього, і в її очах промайнуло щось глибоке.

На таці була її улюблена кава, тости з авокадо та шматочок сирника.

— Ти не мав…

— Хотів, — перебив він.

Вона видихнула й усміхнулася.

— Ти неймовірний.

— І я це знаю, — пожартував він, сідаючи поруч.

Вона засміялася, але потім її обличчя стало серйознішим.

— Назаре, я справді не знаю, як правильно проживати цей день…

Він торкнувся її руки.

— Просто будь сьогодні зі мною.

Софія подивилася в його очі, і її серце затріпотіло.

— Добре, — прошепотіла вона.

Назар знав, що цей день ніколи не буде для неї просто святом.

Але він зробить усе, щоб поруч із ним вона не відчувала лише біль.

Коли вони поснідали, Назар повернувся до спальні й дістав акуратно запаковану коробку.

Софія в цей момент ще прибирала посуд, але, коли він підійшов до неї, зупинилася й здивовано подивилася на нього.

— Що це?

Він усміхнувся й простягнув їй подарунок.

— Те, що ти давно хотіла.

Вона вагалася кілька секунд, потім обережно розпакувала коробку.

І завмерла.

На її долонях лежав новенький планшет — той, про який вона мріяла вже кілька років, але постійно відкладала покупку, бо були важливіші витрати.

— Назаре… — її голос злегка здригнувся.

— Ти заслуговуєш на нього, кохана.

Вона підняла на нього очі, в яких уже блищали сльози.

— Я не знаю, що сказати…

— Скажи, що ти щаслива, — м’яко відповів він.

Софія поставила планшет на стіл і різко кинулася йому на шию.

— Я щаслива, Назаре.

Він обійняв її, усміхаючись.

— Тоді це найкращий подарунок для мене.

Після цього Назар відвіз її на роботу.

Коли вони вже були біля центру, Софія торкнулася його руки перед тим, як вийти з машини.

— Назаре…

— Що, кохана?

Вона трохи нахилилася ближче й тихо сказала:

— Дякую, що поруч.

Він м’яко усміхнувся.

— Я завжди буду поруч, Софіє.

Вона легенько стиснула його пальці, вийшла з машини й махнула рукою, перш ніж піти.

Назар ще кілька секунд дивився їй услід, а потім видихнув.

Сьогодні вона усміхалася.

А це означало, що його план спрацював.