Bella Isfrella - Милосник, Bella Isfrella

7.3 Розділ

Я зрозуміла, що відбувається, і жах пройняв мене до самих п’ят. Головною традицією напередодні Літах було жертовне багаття. Для обряду обирали одну незаміжню дівчину, яку урочисто носили на руках навколо вогню, співаючи й танцюючи, ніби приносячи їх у жертву, щоб задобрити богів. Це лише символ, звісно, але ритуал дотримувався чітко за всіма правилами. І, здається, цього року мені випала така «честь». 

Я щосили намагалася вирватися, але юнаки лише сміялися й тримали ще міцніше — моя боротьба лише розпалювала їхнє завзяття. Подруги йшли обабіч, танцюючи й підспівуючи обрядової пісні. А позаду додалася музика: сопілка, цимбали — все, як і годиться. Люди веселилися, а мої протести сприймали як частину гри. 

Юнаки підкидали мене вище, здіймаючи під схвальні вигуки натовпу. Зрозумівши, що така боротьба безглузда, я припинила опиратися, боячись, аби мене ненароком не впустили.

Людей ставало дедалі більше, ніби всі мешканці містечка вирішили взяти участь у цьому обряді. Коли ми покинули останні хатини, я почула гомін позаду — десь попереду вже жевріло багаття, і навколо нього зібралися перші глядачі. Звуки сміху, викриків, хлюпання глиняних кухлів із квасом і танцювального тупоту зливалися у дивну, майже магічну мелодію, в якій відчувалася давня сила свята. 

Мене передали іншому гурту хлопців. Ці були ще завзятішими, їхні маски зображали звірів і духів лісу — вовків, лисиць, сов із величезними очима. Вони віталися гучними голосами й викриками, ніби змагалися між собою, хто голосніше закличе богів. Усі танцювали, їхні рухи здавалися водночас хаотичними й гармонійними. Натовп розступався перед нами, але потім замикався ззаду, утворюючи кільце з людей навколо вогнища. 

Вогонь вже палахкотів, іскри сипалися високо в небо, змішуючись із сутінками. Чорні пасма диму тяглися вгору, розчиняючись поміж зірок, що вже почали пробиватися на нічному небі. Полум'я розліталося на всі боки, огортаючи багаття сяйвом, що підкреслювало кожну фігуру навколо. Здавалося, що вогонь живе своїм життям, дихає, кличе щось чи когось із незримих світів. 

Навколо полум’я були розкладені жертовні страви: хліб, шматочки сала, глечики з медом і молоком. Усі ці дари блищали в світлі полум’я, а тіні від них грали по землі, створюючи примарливі образи. 

Хлопці, які несли мене, почали пританцьовувати на ходу, роблячи широкі кола навколо багаття. Їхні рухи ставали дедалі швидшими й завзятішими. Я відчувала, як земля під ногами вібрує від їхнього тупоту, а моє тіло летить у такт цій шаленій енергії. Я навіть забула про свій страх, поглинена атмосферою, що була водночас лячною й захопливою. 

Вогнище було величезним — широченним, як велетенське сонце, що зійшло на землю. Полум’я тріщало, неначе в ньому говорили самі боги, а його тепло огортало натовп, змушуючи обличчя рум’яніти, а очі блищати. Люди співали, їхні голоси зливалися в одну могутню пісню, що лунала далеко в ніч, закликаючи милості й щедрості вищих сил. 

В святковій метушні ритуального дійства я втратила лік часу. Гомін пісень і тупіт ніг, аромат трав, що кидали у вогонь, заполонили мої думки. Душа ніби розчинилася у святковому пориві, забувши про обережність. Вогонь у центрі дійства спалахував все яскравіше, наче співав свою пісню богам. Але раптом, коли свято досягло свого розпалу, у мерехтливих язиках полум'я мені примарився химерний образ. Ледве вловимий, він здавався то людським, то звіриним, а його погляд обпік сильніше, ніж жар багаття. 

Одразу згадала, де я і що мені тут не місце, якщо хочу уникнути небезпеки. Ліс — не лише заборонена територія, але й прихисток того, хто полює на мій рід. 

Основна частина ритуалу вже закінчилася. Стихли заклики до богів, і вогонь, хоч і яскравий, тепер горів рівніше, заспокійливо. Ніхто не скаже, що я зіпсувала свято чи накликала нещастя. Це було моїм шансом! 

Я зчепила пальці на першій—ліпшій руці, яка мене тримала, і, різко ущипнувши, зашипіла крізь зуби: 

— Відпусти! 

Юнак, здається, лише посміхнувся, потім знизив плечима, ніби говорячи: "Та чого ти, це ж просто забава". Але не відпустив. 

— Я сказала, досить, натанцювалися і годі! — гукнула я голосніше, звертаючись до гурту хлопців, які були третіми, що отримали мене, водячи хороводи. 

Їхній сміх долинав навіть крізь шум багаття. Хтось послабив хватку, й інший тут же підлаштувався, вже не тримаючи мене міцно. Я відчула, як той, що тримав мене за талію, трохи розгубився. 

Не чекаючи, поки вони вирішать, що робити далі, я скористалася моментом і, як тільки ноги опинилися достатньо низько, зробила ривок. 

Стрибок вийшов не надто граційним, але важливо було втекти. Мої ноги торкнулися землі, і я відразу кинулася вбік, проскочивши між гуртом молоді. За спиною лунали здивовані вигуки, але мене вже не зупинити. Серце гуло десь у грудях, а перед очима стояла химерна постать із полум’я. 

На дворі панувала цілковита темрява. Моя тінь втопала в нічному просторі, і замість того, щоб бігти до міста, я помилково ринула в бік лісу. Кожен мій крок поглинав темряву, і в голові не було місця для чіткої думки. Я бігла, майже не розуміючи куди, аж поки раптом не опам’яталася.

Зупинилася, задихаючись від важкого подиху, і оглянулася навколо. Вогнище залишилось позаду, а вогники, що маяріли з віконець хатинок, потьмянішали. Я зробила кілька глибоких вдихів, намагаючись заспокоїтись, і, не думаючи, розвернулася, щоб бігти назад.

Але через кілька кроків знову зупинилася, немов інстинктивно відчуваючи, що я щось втратила. Оглянулась навколо. Місто тепер здавалося ще далі, і лише слабкі вогники, що миготіли в крайніх хатах, зменшилися до крихітних точок, наче свічки, що гасли. 

— Якого біса відбувається?! — вирвалося з мене.

І ось тоді це сталося. Якесь незрозуміле, оглушливе ревіння прокотилося позаду мене. Від звуку я мимоволі скривилася, затуляючи вуха. І одразу ж за ревом рознеслося прокляте зловісне виття. Ніби сам ліс, а може й щось інше, захихотала так, що у мене перехопило подих.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍