Sancho Pansa - Sector C, Sancho Pansa

ТОМ 10 «Все скінчено»

   Вогонь. Дим. Крики. Перед очима — уламки палаючої машини, в якій ще кілька секунд тому сиділи його друзі. У вухах — дзвін. Час, здавалося, розтягнувся, немов глевкий мед, і кожна секунда перетворилася на нескінченний кошмар. А потім — темрява. Чорний метал переливався в світлі пожежі, коли на вулицю одна за одною почали викочуватися машини. Багато машин. Вони рухалися без поспіху, повільно, немов насолоджуючись моментом, і їхнє монотонне гуркотіння змішувалося з відлунням вибуху. Саня дивився, як двері першого авто відкрилися. Спочатку чобіт. Потім рука в тактичних рукавицях. І нарешті — обличчя. Військові. На плечах кожного — емблема, чорна, як сама ніч. Символ, який він вже бачив раніше. Символ, що став уособленням тієї темної сили, яка переслідувала їх усю дорогу.

 Біжіть! — хтось із його друзів закричав, але це й так було очевидно.

Вони кинулися назад до будинку. Даша, ще оглушена вибухом, спотикнулася, але Саня схопив її за руку і потягнув за собою. Двері грюкнули, клацнувши замком, і в холі розлилася напружена тиша. Всі були тут. Всі, хто вижив. Дихання у кожного збилося, а серця билися так голосно, що здавалося, їх було чути на вулиці.

 Що тепер? — запитала Маша, притискаючи до грудей телефон, руки тремтіли.

Ніхто не відповів. Паніка починала затоплювати кімнату, як чорнильна пляма на білому папері.

 Заспокойтеся. — Голос Саші, рівний і твердий, розрізав хаос.

Всі погляди зосередилися на ньому. Він стояв у центрі кімнати, стискаючи кулаки, на його обличчі не було страху. Тільки рішучість.

 Нам треба думати, — продовжив він. — Вони ще не прорвалися. Це наш шанс.

Всі завмерли, вбираючи його слова. За вікном почувся стукіт важких черевиків об асфальт. Вони прийшли. В будинку панувала напруга, яку можна було відчути на дотик. Саня без слів махнув рукою — всі піднялися нагору. Ступаючи майже безшумно, вони опинилися в невеликій кімнаті, куди не доходило світло з вулиці. Він зачинив двері, обернувся до них і дістав пістолет із тайника, про який ніхто не знав. Метал холодив руку. Він мовчки витягнув кілька ножів і простягнув їх хлопцям.

 

 Чекайте мого сигналу, — сказав рівним голосом, не даючи страху проникнути в слова.

Дівчата збилися докупи, їхні плечі тремтіли, Даша зціпила зуби, а Маша тихо прошепотіла:

 Ми не виберемося…  Замовкни, — нервово кинув Влад, стискаючи ніж у руці.

Хлопці мовчали. Ніхто не хотів говорити. Ніхто не хотів визнати, що смерть — надто близько. Саня подивився на Макса. Той стояв біля стіни, стиснувши кулаки. В його очах відображалися страх і нерозуміння. Він не питав, але Саша знав, що він хоче сказати. «Чому так? Чому знову? Чому зараз?». Але відповідей не було. Саня кинув останній погляд на друзів і мовчки вийшов. Двері зачинилися. Йому не потрібні були слова. Він вже зустрічав цю тінь раніше. І цього разу він не дозволить їй забрати ще когось.

   Двері вилетіли, а озброєні люди почали заполоняти дім. Саня сидів на другому поверсі, він перерахував кулі: «Шістдесят», промовив він закривши маленьку сумку. Саня сидів і починав молитися всім Богам, щоб його друзі вціліли, після чого почав цькувати себе за розслабленість. Сльози вже рвалися на зовні, але хлопець не плакав він вірив в перемогу і удачу, яка проводила їх сюди всю дорогу. Саня сидів у напівтемряві, обіпершись спиною на стіну. В руках він крутив пістолет, перевіряючи магазин. Вистачить, якщо бути швидким. На поясі висів ніж — його він залишить для тих, хто підійде занадто близько. Знизу долинали кроки. Багато. Він відчував, як холодний спокій поступово огортає його. Адреналін починав працювати. Скрипнули двері. Перший військовий ступив на другий поверх, тримаючи автомат напоготові. Саня вистрілив би, але патрони — не для першої жертви. Він миттєво кинувся вперед, притиснув чоловіка до стіни, закрив йому рота і всадив ніж просто під бронежилет, вивертаючи лезо всередині. Той захрипів, але не встиг покликати на допомогу. Кров заливала підлогу, поки Саня здирав з нього форму. Протигаз, куртка, зброя. Виглядав майже як вони. Ще хвилина — і він уже стояв серед ворожих солдатів, рухаючись так, ніби був частиною групи. Димова шашка вилетіла в коридор.

 Що за?! — почувся крик, але вже запізно.

Саня почав різати їх, як хижак серед стада. Першому він прорізав горло і штовхнув його вперед, щоб інші не зрозуміли, звідки атака. Другий отримав ніж між пластинами бронежилета, почав задихатися і впав на коліна. Третьому він встромив клинок прямо в пах, і той завив від болю, падаючи. Вибухи пострілів розривали тишу, але хаос був занадто великим. Вони стріляли у власних. Дехто кричав, дехто корчився, стискаючи розпороті животи. Дим розвіявся. Саня стояв серед тіл. Один військовий ще дихав, тримаючись за розпороту руку, але хлопець без жалю добив його пострілом у голову. Запах крові наповнив коридор. Він важко дихав. Закрив двері, кинув зброю загиблих у купу, щоб друзі мали чим воювати.

 Все чисто. — Його голос був спокійним, але в очах все ще палав вогонь.

Двері нагорі відчинилися. Друзі дивилися на нього з жахом і полегшенням водночас. Вони швидко взяли бронежилети, зброю.

 Що далі? — запитав Влад, перевіряючи автомат.

Саня кивнув у бік виходу:

 Перебиваємо більшість. Потім звалюємо.

Тиша не стояла довго і Саня запитав:

 Що по зброї? — тихо запитав Саня, повернувшись до Дані.

Даня провів пальцем по цівці автомата, ніби перевіряючи його міцність, і спокійно кивнув:

 Все в порядку. Патронів достатньо.  Добре, — Саня ковзнув поглядом по друзях, що стискали зброю в руках, і зробив вибір.

Він поклав руку на плече Макса, а потім швидко глянув на Дашу і Машу:

 Ви троє зі мною.

Потім різко повернувся до Влада і Дані.

 Ви вийдете у вікно. Знайдете машину і будете чекати сигналу. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍