Наталі Лев - Втрачена. Боротьба за щастя, Наталі Лев

Прокинулась я коли сонце хилилось до вечора. В кімнаті знаходилась сама, Алекс мабуть ще спілкується з Мікаелем. 

Скільки ж це я годин проспала, якщо на дворі вже вечоріє? Ще ж був тільки ранок.Чи це все мені наснилось?

Поряд зі мною простирадла зім'яті та пахнуть свіжою хвоєю. Обережно провела рукою по них. Це таки не сон, Алекс справді тут. Він навідувався до мене, коли я спала та провів тут певний час. А я не відчула його присутності, глибоко провалилась в сон. 

Дивно, здається я навіть не крутилась доки спала так і прокинулась в тій самій позі, що й заснула. Раніше зі мною такого не траплялося.

Пригадала, що в мене сильно боліла голова, зараз же нічого не турбує. Навіть встигла забути, що до цього почувалась так погано. 

Потрібно привести себе до ладу та йти на пошуки Алекса.

Швидко з цим впоралась та вийшла в коридор. Мене там очікувала Флора. Цього разу чергувала відразу навпроти моїх дверей. Та байдуже, нехай хоч і в самій кімнаті сидітиме. Саме вона мені зараз і потрібна.

- Привіт, я б хотіла знайти Олександра Чорного. Знаєш де він перебуває зараз? - відразу звернулась до неї.

Помітивши мене вона якось дивно подивилась, але швидко опанувала себе. Чому в неї така незрозуміла реакція, але це потім. Хочу, якомога швидше побачитись з Алексом. Як же я за ним скучила!

- Пані, вже добре почуваєтеся? Можливо потрібно покликати вам лікаря? - запитала вона замість відповіді мене.

- Зі мною вже все добре. І я ж просила звертатись на "ти" і по імені. А то почуваюсь якоюсь тітонькою в літах, коли так до мене звертаються. То де я можу знайти Олександра Чорного? - нагадала їй своє питання.

- Зачекайте, будь ласка, в кімнаті. Я сповіщу, що ви бажаєте його бачити, - ввічливо відповіла вона мені.

Я їй також ввічливо посміхнулась. Та щойно відвернулась, усмішка зійшла з мого обличчя. Як я могла забути, що знаходжусь тут під арештом. Доведеться чекати в кімнаті. 

Як мені набридло вже перебувати в цьому маєтку. Коли я нарешті зможу забратись звідси. Можливо, приїзд Алекса посприяє цьому? Сподіватимусь на це. Не буде ж Мікаель утримувати силоміць в себе Альфу іншої зграї.

Хоча, я ж не знаю якою владою він володіє. Адже рід Дальстрем дуже впливовий. Та ні, це безглуздя. 

Та все-таки я почала нервувати з цього приводу.

Відчула наближення Алекса, ледь дочекалась коли він зайде до кімнати. Він ніби навмисно так довго йшов сюди.

Я радісно кинулась в обійми. Як довго цього чекала.

Він відсторонив мене, став занепокоєно оглядати.

- Як ти почуваєшся? Щось турбує? - спитав найперше.

- Вже все добре, - відмахнулась, - знайшов привіт для хвилювання. Поспала кілька годин і як новенька.

- Кілька годин?! Та ти не приходила до тями більше доби! - вигукнув він.

Я округлила очі. Та не може цього бути. Я ж тільки ось вранці заснула, а зараз настав вечір...

- Я не могла стільки проспати, ми ж з тобою бачились сьогоднішнім ранком.

- Це було вчора... - глухо відізвався Алекс, - ти ніби в кому впала. Пульс ледве відчувався, дихання теж багато рідше норми, температура тіла понизилась до критичної і ти взагалі не нерухалась. Ледь помітно лиш груди підіймалися, а то взагалі можна було б сприйняти тебе за мерця!

- Я глибоко заснула, мабуть перевтомилась... Ось тому й на довго так. Це був просто глибокий здоровий сон, - відповіла йому, - не варто робити з цього таку трагедію.

Алекс взяв мене за плечі, нахилився на рівень моїх очей. Я відчувала цілу бурю емоції, що зараз вирували в ньому. Він ледве стримувався.

- Я тобі стільки всього хочу сказати зараз. Ти навіть уявити собі не можеш, що я відчуваю. Але ми поговоримо про все не тут. - він суворо поглянув на мене, - пізніше на тебе чекає дуже серйозна розмова. Я тобі обіцяю.

- Прозвучало якось дуже загрозливо, - я справді зараз найчіткіше вловлювала хвилі роздратування від нього, - щось ти занадто кровожерливо на мене дивишся. Це ж які думки зараз в тебе? Я гадала будеш радий зустрічі.

А від коли це я стала так добре розуміти його емоції. Звісно, раніше я теж могла його відчувати, але щоб настільки чітко. Мабуть наш зв'язок, як істинної пари, став міцнішим. 

В мене зараз стільки питань до нього. Та Алекс дав чітко зрозуміти, що це не те місце, де можна вільно говорити про що хочеш.

- Припини дратувати мене ще більше. Я навіть не уявляю що з тобою зроблю пізніше, - він прикрив повіки.

Я помітила як його очі, на мить, спалахнули звіриним блиском. Він ледь стримує перетворення! Невже це я його так розлютила?! Я передбачала що викличу гнів, але щоб аж настільки.

Алекс заспокоївся, тяжко зітхнув, знову поглянувши на мене.

- Зараз тебе огляне лікар, потім ти поїси і будеш відпочивати, більше ніяких перевтомлень. Зрозуміло? - він суворо подививсь на мене.

Тільки приїхав, а вже керує кожним моїм кроком. Тиран! 

Я насупилась на його слова. Але нічого не відповіла, щоб ще більше не розлютити. Не вистачало щоб він ще обернувся вовком через мене та накликав зайвих неприємностей на себе.

- Лікаря ти значить вже викликав, -  все ж не втрималась відчувши наближення пана Ланге, - о, то й за вечерю вже розпорядився? До нас поспішає служниця з обідом. І коли ти тільки встиг? І Мікаель Дальстрем теж прямує сюди... А йому то що знову потрібно, навіщо ти ще й його покликав? І не забуваймо про мою постійну компаньйону в цьому маєтку, особиста тінь. Флора вже чекає під дверима. Ти ж говорив що мені варто більше відпочивати? А сам збираєш цілий натовп у кімнаті, - я чесно намагалась змовчати, але хіба це можливо?

Алекс нахмурився дивлячись на мене, щось обмірковував певний час.

- Чому ти вирішила, що вони всі йдуть сюди? Я не відчуваю їх наближення. Окрім твоєї особистої тіні, чи як ти її назвала. Та й ще не розпоряджався ні про що. Мене сповістила твоя охоронниця і я відразу направився до тебе в кімнату.

Тепер я нахмурилась. Про що це він? Вони ж ось вже недалеко. І хто тоді їх всіх викликав? Флора постараль всіх сповістити? Ну звісно, а хто ж ще. Вона стежить за кожним моїм подихом тут і про все доповідає Мікаелю. Але чому Алекс не відчуває, що всі вони вже майже поруч? Чи він не думає, що направляються саме до нас. Мабуть саме так і є.