Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

про мене. Я справді була геть непоказною. Думаю, що не дуже пасувала до шкільної системи. Ні вчителі мене не надто любили, ні молодші не захоплювалися. Хлопці біля мене не крутилися, тільки мучили прикрі вугрі, я мала всі компакти «Wham!» ( Музичний дует Джорджа Майкла та Ендрю Риджлі, популярний у 80-х pp. XX ст.). Носила нехитромудру білу бавовняну білизну, яку купувала мені мама. Але навіть у мене були добрі друзі. Двоє. Ми не створили такої тісної спільноти, як ви п’ятеро, однак могли відкрити одна одній усе, що лежало нам на серці. І тому я змогла якось пережити свою неяскраву юність.

— Ви зустрічаєтеся і зараз?

— Так, ми і зараз дружимо. Мої товаришки вже повиходили заміж і мають дітей, тому нам не вдається бачитися, як давніше. Але, зустрівшись, можемо пробалакати без перепочинку години три, і то доволі відверто.

Офіціант приніс лимонне суфле та еспресо. Сара заходилася його завзято їсти. Очевидно, вона була задоволена своїм вибором. Цкуру дивився то на Сару, зайняту десертом, то на пару, що здіймалася від кави.

— А у тебе зараз є друзі? — спитала Сара.

— Зараз у мене немає нікого, кого можна було б назвати другом.

Лише четверо приятелів із Нагої були для Цкуру тими, кого можна назвати справжніми друзями. Потім на недовгий час кимось таким став для нього Хайда. І більше ніхто.

— І тобі не самотньо без друзів?

— Гм... Не знаю, — відповів Цкуру. — Навіть якби мав друга, не думаю, що вів би з ним відверті розмови.

Сара засміялася.

— Якоюсь мірою жінкам це необхідно. Звісно, відверті розмови є лише однією з функцій друга.

— Я розумію.

— Ну, гаразд. Не хочеш скуштувати суфле? Дуже добре.

— Та ні, їж усе.

Сара обережно доїла свій десерт, поклала виделку й акуратно витерла губи серветкою.

— Слухай, можна піти до тебе сьогодні?

— Звісно, — відповів Цкуру.

Тоді помахом руки підкликав офіціанта і попросив рахунок.

— Ти справді займалася у гандбольній секції?

— Ой, я не хотіла би про це говорити, — відповіла Сара.

Потім вони пішли до нього додому. Цкуру тішився, шо він може приголубити Сару ще раз, тішився, що вона подарувала йому таку нагоду. Після пестощів на канапі вони перейшли до ліжка. Під сукнею кольору м’яти на Сарі була маленька мереживна чорна білизна.

— Це також тобі мама купила? — пожартував Цкуру.

— Дурнику, — засміялася Сара. — Це я сама.

— Вугрів ніде не бачу.

— Ну, та ясно.

Вона взяла його ствердлий прутень у свою долоню.

Але згодом, коли Сара хотіла ввести його в себе, він втратив необхідну твердість. У Цкуру це трапилося вперше в житті. Він розгубився і збентежився. Навколо все дивно затихло. Сухо забило серце, у вухах загусла тиша.

— До серця собі цього брати не можна, — сказала Сара, гладячи його по спині. — Просто обніми мене. І не думай нічого зайвого.

— Нічого не розумію, — сказав Цкуру. — Останнім часом я думав лише про те, як кохатимуся з тобою.

— Може, ти просто занадто цього чекав. Але я дуже рада, що ти про мене думаєш.

Після цього вони далі обнімалися й обсипали одне одного пестощами, однак необхідна Цкуру твердість не повернулася. Настала пора іти додому. Вони мовчки вдягнулися і рушили до станції.

Дорогою Цкуру перепросив за те, що так трапилося.

— Для мене це не має значення, справді. Тому тобі немає чого перейматися, — лагідно промовила Сара і стиснула його долоню своєю маленькою теплою ручкою.

Треба було якось відреагувати, але Цкуру не спадали на думку жодні слова. Він просто йщов і відчував її руку у своїй.

— Я гадаю, ти просто розгублений. Після твоїх зустрічей із давніми друзями в Нагої враз відкрилося стільки всякого, що тебе охопило сум’яття. І сильніще, ніж ти сам думаєщ.

Справді, сум’яття є. Двері, які він віддавна тримав зачиненими, розчахнулися — і досередини наплинуло багато правди, якої він раніше не хотів бачити. Несподіваної правди. Вона досі не може знайти в ньому свого місця.

Сара продовжила:

— У тебе всередині застрягло щось таке, із чим тобі важко погодитися. І воно перепинило природний хід подій. Так мені чомусь видається.

Цкуру застановився над її словами.

— Тобто поїздка до Нагої не допомогла остаточно розплутати моєї проблеми? Ти це маєш на увазі?

— Так. Мені так здається. Але це лише моє відчуття, — сказала Сара.

Її обличчя споважніло. Вона додала:

— Багато чого відкрилося, але через це, навпаки, невідомі речі набули ще більшого значення.

Цкуру зітхнув.

— Можливо, я відкрив скриньку, до якої не слід було зазирати.

— Можливо, що тимчасово так і є, — сказала Сара. — Може, поки що ти навіть відкотився назад. Але принаймні крок уперед ти вже зробив. Це найголовніше. Якщо йтимеш далі, неодмінно знайдеш елемент, що заповнить прогалину.

— Але на це може піти багато часу...

Сара міцно стиснула його руку. Цкуру не знав, що в неї є стільки сили.

— Ти не мусиш нікуди поспішати. Шукай, скільки потрібно, я лише хотіла би знати: ти хочеш бути зі мною довго чи ні?

— Так, я хочу бути з тобою довго.

— Справді?

— Я не брешу, — одрізав Цкуру.

— Ну, тоді гаразд. Час ще є, я можу зачекати. Мені також треба завершити деякі справи.

— Треба завершити деякі справи?

Сара не відповіла і загадково усміхнулася. А тоді мовила:

— Якомога скоріше поїдь до Фінляндії і зустрінься з Чорною. Відкрий їй свою душу. Вона має сказати тобі щось важливе. Дуже важливе. Я так передчуваю.

Дорогою додому Цкуру плутався у думках. Мав дивне відчутгя, наче плин часу десь розтікся у різні боки. Він думав прю Білу, про Хайду, про Сару. Паралельно текло минуле і теперішнє, пам’ять і почуття.

«У мені, напевно, справді дрімає щось викривлене, щось покручене. Біла правильно казала, що з мого обличчя напоказ інші навіть не можуть уявити, яким є моє потаємне лице. Як протилежна сторона місяця, що ховається у темряві. Може, я й справді в якомусь іншому місці, іншій часовості, сам про те не відаючи, згвалтував і жорстоко зранив Білу? Грубо і бездушно. І моя потаємна сутність колись переможе та проковтне моє обличчя напоказ». Цкуру зупинив роздратований окрик