Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

— Я намагався не думати про неї як про дівчину. І тому старався, щоби ми не лишалися віч-на-віч.

Сара знову глибоко задумалася.

— А як ти гадаєш, інші також старалися так робити? Хлопці намагалися не думати про дівчат, а дівчата про хлопців, як про протилежну стать?

— Я, звісно, не можу сказати, про що всі решта тоді думали в глибині душі. Однак, як я вже згадував раніше, між нами панувала негласна згода щодо того, що у нашу групу не слід вносити любовних стосунків. Це було очевидним.

— А чи ти не вважаєш, що це все-таки протиприродно? Адже коли люди в такому віці дружать і часто бувають разом, логічно, що вони закохуються.

— І в мене були думки знайти дівчину й зустрічатися з нею. Звичайно, що й до сексу відчував інтерес. Як кожна людина. Очевидно, міг спробувати відшукати когось поза групою. Але для мене тодішнього група мала величезне значення. Я майже не уявляв собі, що міг би щось робити окремо від решти.

— Тому що там була ідеальна гармонія?

Цкуру кивнув.

— У мене було таке відчуття, що я став невід’ємною частинкою чогось. Особливе відчуття, якого я не зазнавав більше ніде.

Сара додала: — І тому ви всі придушували в собі думки про кохання. Аби підтримувати без розбрату гармонію п’ятьох... Аби не зламати ідеального кола.

— Якщо оцінювати це з перспективи теперішнього часу, то, напевно, можна побачити неприродність. Але нам тодішнім це видавалося найприроднішим. Ми були ще майже дітьми і все переживали вперше. Нам виявилося не під силу об’єктивно оцінити обставини, в яких ми опинилися.

— Тобто, в певному сенсі, ви потрапили в полон ідеальності вашого кола. Ти так не гадаєш?

Цкуру трохи застановився над сказаним.

— Якоюсь мірою, можливо, так і було. Але ми з радістю перебували в цьому полоні. Я й тепер не жалкую.

— Це дуже цікаво, — промовила Сара.

Оповідь про те, як Червоний зустрічався з Білою в Хамамацу за півроку до її смерті, також привернула увагу Сари.

— Це нагадало мені випадок з однокласницею. Вродлива, струнка, із заможної родини. Тривалий час жила з батьками за кордоном, тому вільно розмовляла англійською, французькою. У нашому класі вчилася найкраше. Що би не робила, людські погляди завжди були до неї прикуті. Усі їй догоджали, а молодші класи просто обожнювали. Погодься, що для приватної жіночої гімназії це надзвичайне досягнення.

Цкуру притакнув.

— Вступила в університет Святого Серця ( Один із найстаріших жіночих університетів в Японії, заснований като¬ лицьким орденом Святого Серця), два роки навчалася у Франції. Я мала нагоду зустрітися з нею два роки потому, і, чесно кажучи, мені мову відняло, коли її побачила. Вона наче зблякла. Так, як вицвітають кольори на пекучому сонці. Зовні наче й не скажеш, що людина змінилася. Далі вродлива, далі струнка... Але вигляд має не такий яскравий, як колись. Аж хочеться взяти до рук пульт від телевізора і додати кілька поділок яскравості. Це дуже дивне відчуття. Ніколи не подумала б, що за кілька років отак буквально на очах людина може зблякнути.

Сара закінчила основну страву і чекала, поки принесуть десертне меню.

— У нас було кілька спільних друзів, тому ми вряди- годи перетиналися. І з кожною зустріччю її сяйво все тьмяніло. Зрештою вона перестала видаватися надзвичайно вродливою і вже не чарувала так людей. Ще й до того трохи розумом зміліла. Нудна розмова, приземлені думки. Одружилася у двадцять сім років із високо- посадовцем з якогось міністерства, на вигляд нецікавим, плитким чоловіком. І не розуміла, що її чарівність та врода вже не такі, як давніше, що захоплені людські погляди не звернені до неї. Далі поводилася, як королева. Сумно було дивитися на це збоку.

Принесли десертне меню, і Сара почала його ретельно вивчати. Вирішивши, закрила і відклала вбік.

— Одна за одною подруги її залишали. їм було важко дивитися на те, шо з нею сталося. Хоча ні, не те що важко, а лячно. Раніше чи пізніше кожній жінці в житті стає лячно. Чи не остогидла я іншим, чи не висміюють мене поза очі, тому що поводжуся, як завжди, не приймаючи і не усвідомлюючи того, що найкраща пора вже минула? Для моєї однокласниці пік її життя настав раніше, ніж для інших. Тільки й усього. Наче весняний сад, вона розквітла буйним цвітом ще у школі, але небавом почала в’янути.

Надійшов сивий офіціант, і Сара замовила лимонне суфле. Цкуру захоплювався тим, що Сара залишається стрункою попри те, що не пропускає нагоди з’їсти десерт.

— Я собі так гадаю, що Чорна може знати про Білу більше, — припустила Сара. — Навіть якщо у вас була ідеальна і сповнена гармонії спільнота, все одно є речі, про які дівчата можуть говорити лише з дівчатами. Як казав Синій. Такі розмови не виходять назовні. Може, ми й справді балакучі, однак деяких речей не вибовкуємо. Особливо чоловікам.

Сара перевела погляд на офіціанта вдалині. Мала такий вигляд, наче шкодувала про вибір десерту. Може, краще замінити на щось інше? Але вона знову передумала і подивилася просто на Цкуру.

— А ви, троє хлопців, не говорили на такі відверті теми?

— Не пригадую, щоби ми про таке говорили, — відповів Цкуру.

— А про що ви говорили зазвичай?

«Про що ж ми тоді говорили?» — Цкуру задумався. Але не міг згадати нічого конкретного. Хоча пам’ятав, що дискутували і довго, і щиро, і натхненно.

— Не можу згадати, — відповів Цкуру.

— Дивно, — сказала Сара й усміхнулася.

— До наступного місяця я маю купу роботи над проектом, — сказав Цкуру. — А ось коли розвидниться, то хотів би поїхати до Фінляндії. Я вже говорив із начальством, відпустку мені дадуть.

— Якщо скажеш точні дати, то зможу організувати тобі подорож — узяти квитки на літак і знайти готель.

— Дякую, — сказав Цкуру.

Сара взяла склянку, відпила ковток. Тоді провела пальцем по краєчку.

— А яким для тебе був період навчання у старшій школі? — спитав Цкуру.

— Я була непоказною дівчиною. Займалася у гандбольній секції. Не вирізнялася красою і надзвичайними досягненнями в навчанні.

— Це ти не зі скромності таке говориш?

Сара розсміявшись захитала головою.

— Може, скромність і є достойною хвали чеснотою, однак то не