Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

Після пар Кейт вирушила до бібліотеки, хоча знала, що це більше для того, щоб уникнути повернення додому, аніж через бажання читати. Сидячи серед тихих книжкових полок, вона поглинала сторінки, але її очі все одно залишалися порожніми. І навіть тиша навколо не могла заткнути біль всередині.

— Я не можу... — промовила вона сама до себе, закриваючи чергову книгу. Її руки нервово затремтіли, і Кейт згадала, як часто в дитинстві батьки говорили їй, що потрібно просто зупинитись і дати собі час.

Вечір настиг її швидко. Кейт повернулась додому, і одразу помітила, що Еліс була вдома. Це здалося їй дивним. Подруга звикла проводити час з Роном або ж мати інші плани, а сьогодні сиділа на дивані, поглинена книгою. Кейт пройшла мимо неї, намагаючись не привертати уваги, але Еліс помітила її одразу.

— О, ти вдома, — м'яко сказала вона, закриваючи книгу. В її голосі була турбота, яку Кейт не могла уникнути. — Як пройшов день?

Кейт завагалась. Вона розуміла, що подруга хоче почути щось більше, ніж просто «нормально», але слова застрягли в горлі. Вона знала, що не може по-справжньому пояснити, що відчуває.

— Нормально, — сказала вона, хоча в її голосі не було впевненості. — Потрібно було вийти з дому.

Еліс, здається, не була здивована. Вона зрозуміла, що Кейт не хоче говорити, і просто кивнула.

— Якщо ти хочеш побути наодинці, я не буду турбувати. Але якщо тобі щось потрібно, я поруч, — сказала Еліс з м'яким поглядом, намагаючись не тиснути на подругу.

Кейт відчула щось схоже на полегшення, почувши ці слова. Хоча вона не була готова до серйозної розмови, вона все ж відчула себе в безпеці, знаючи, що Еліс була поруч.

— Дякую, — тихо промовила Кейт, посміхнувшись, хоча й відчувала, що не здатна ділитися своїми думками. — Я просто... трохи втомилася.

Еліс, почувши це, більше не ставила запитань. Вона зрозуміла, що не потрібно більше нічого казати. Поки Кейт не була готова відкриватися, Еліс залишила її в спокої. Залишившись одна, Кейт відчула, як від напруги її м'язи поступово розслабляються.

Від того часу наступні кілька днів проходили мляво і важко. Кейт намагалася повернутися до звичного ритму, ходила на пари, виконувала завдання, хоча часто не могла зібрати думки докупи. Іноді здавалося, що її увага сконцентрована лише на одній думці: "Як би я могла зробити це краще? Чи справді вони пишалися б мною?" І хоч вона намагалася уникати думок про своїх батьків, спогади постійно повертались, і біль у серці здавався лише гіршим з кожним днем.

Кейт зрозуміла, що їй важливо не забувати про себе. Вона почала цінувати прості моменти — прогулянки на свіжому повітрі, тихі вечори вдома з книгою, чашку чаю і думки про все те, що залишилося позаду.

Одного вечора, коли вечірнє сонце було вже на заході, Кейт сиділа біля вікна і дивилася на світло, яке обрамляло місто, і, раптом, відчула, що хоча б трохи змінюється. Вона не могла забути своє минуле, але кожен новий день давав їй маленькі перемоги, і поступово вона почала вірити в можливість змін.

Цей шлях був довгим і важким, але з кожним новим кроком вона все більше відчувала, як починає повернутися до себе. І хоча ще залишалися моменти слабкості, з якими вона боролася, Кейт знала, що поступово вона знаходить свою силу.

Березень пролетів дуже швидко. Кейт поступово входила в звичний ритм, відновлюючи своє життя. Заняття йогою стали її звичкою, а біг на свіжому повітрі дарував відчуття свободи. Вона не тільки фізично зміцнювала своє тіло, але й знаходила внутрішню рівновагу. Ці заняття стали її способом боротьби з власними думками, а також моментом для розслаблення і концентрації.

Завдяки тому, що вона стала частіше виходити з дому, Кейт також почала більше спілкуватися з Еліс та Роном. Вони знову почали ходити разом у кафе, де проводили час з друзями, сміялися і розмовляли. Кейт помітила, що відчуває себе комфортніше серед людей, ніж ще кілька місяців тому. Спілкування з іншими допомагало їй розслабитись і відчути себе менш самотньою.

Вечори в кафе стали для неї приємною традицією. Вони часто зустрічалися з однокурсниками, грали в настільні ігри або просто обговорювали новини. Кейт відчула, що її життя набирає обертів. Вона перестала замикатися в собі і відчула, як відновлюється її соціальна активність. Їй подобалося, що вона не втрачала зв'язок з друзями і могла насолоджуватися простими радощами життя.

Це був період, коли Кейт почала знову відчувати себе частиною світу навколо. Вона вже не була в тому стані, що кілька місяців тому, коли кожен день здавався важким. Її настрій став стабільнішим, і вона відчувала, що хоча її переживання нікуди не поділися, вона навчилася з ними справлятися. Крок за кроком вона поверталася до життя, не забуваючи, але й не дозволяючи минулому визначати її майбутнє.

Кейт була вдома, готуючись до зустрічі з друзями, коли несподівано випадкова фраза Рона змінила її настрій. Вони сиділи в кімнаті, обговорюючи плани на вечір, коли він злегка нерозважливо згадував про Йена, що не прийшов на гру, і зазначив, що причина в тому, що в місті зараз Олівер, і що вони планують зустрітися. Це слово "Олівер" миттєво привернуло увагу Кейт.

Її серце схопилося, і все навколо на мить завмерло. Вона відчула, як тривога знову прокидається в її грудях. Ось воно, її старе відчуття — поєднання хвилювання і страху, що все знову піде не так. Всі ті переживання, які вона намагалася придушити, раптом вихлюпнулися на поверхню. Вона згадала той момент, коли відмовилася від стосунків з Олівером, і зараз кожен спогад про нього боляче било її в серце.