Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

Еліс приходила до неї час від часу, намагаючись розмовляти, намагаючись розвеселити її, але все було марно. Кейт не могла зібратися, щоб відповісти на її запитання, не могла сказати, що відчуває, і, здавалось, навіть якщо б вона змогла, це не змінило б нічого. Її світ став дуже маленьким, а біль — всеосяжним. І хоча вона була поруч з Еліс, вона відчувала себе самотньою, замкненою в своїй тіні.

Через тиждень Еліс зайшла до кімнати, побачивши, що Кейт не вийшла на пари. Вона злегка постукала в двері і, не чекаючи відповіді, тихо увійшла.

— Ти не йдеш сьогодні? — запитала вона м'яко, дивлячись на свою подругу, що лежала в ліжку, ховаючись від світу.

Кейт підняла голову і подивилася на Еліс, її очі були сумними, але спокійними.

— Не можу сьогодні, — сказала Кейт ледве чутно, відчуваючи, як її голос тремтить. — Я не готова до цього.

Еліс сіла біля неї на ліжку і поклала руку на її плечі, даючи зрозуміти, що вона поруч.

— Якщо хочеш поговорити, я тут, — сказала Еліс тихо, знаючи, що часом просто бути поруч.

Кейт знову поклала голову на подушку і закрила очі. Вона не могла знайти слів, щоб описати, що відчуває, але з того, як вона відчувала підтримку Еліс, знала, що зможе впоратися з усім цим.

Еліс швидко зібралася на пари, одягаючи куртку і збираючи свої речі. Вона подивилася на Кейт, яка досі лежала в ліжку, з сумним виразом обличчя. Еліс не могла не помітити, як її подруга виглядала все гірше з кожним днем.

Як тільки Рон приїхав, він запитав, чи все в порядку з Кейт, бачивши її у такому стані. Еліс важко зітхнула і відповіла:

— Ні, Рон. Вона... не в порядку. Цього року вона виглядає гірше, ніж минулого. Всі ці спогади про батьків, і той день... Вона все ще не може впоратися з болем.

Рон, сідаючи в машину, подивився на Еліс з розумінням. Він відчував хвилювання і тривогу за Кейт, але розумів, що йому не вдасться допомогти так, як вона цього потребує. Він навіть не знав, що сказати, щоб підтримати Еліс.

— Я розумію, — відповів він м'яко. — Але вона повинна сама пройти цей шлях. Ми можемо бути поруч, але це її боротьба.

Еліс кивнула, знаючи, що він правий. Вони разом з Роном поїхали на пари, але думки про Кейт не давали їй спокою. Вона все ще переживала, як допомогти їй вийти з цього темного періоду, але кожен день ставав важчим, і вона не знала, як змінити ситуацію.

Залишившись одна, Кейт залишалася в своїй кімнаті, мовчки переживаючи важкий день, який, здавалось, ніколи не закінчиться.

Коли Еліс повернулася додому, вона відразу побачила, що Кейт досі лежить у ліжку. Сумний погляд Кейт не залишав їй спокою. Вона знала, що Кейт переживає важкий період, але її бездіяльність тільки посилювала ситуацію.

— Ти знову не встала? — запитала Еліс, заходячи до кімнати. — Ти повинна хоч трохи поїсти.

Еліс взяла з кухні тарілку з їжею і принесла її до ліжка, присівши поруч із Кейт. Вона подивилася на неї з турботою, намагаючись бути м’якою, але в той же час не дозволяти їй залишатися в такому стані.

— Кейт, ти не можеш лежати цілими днями, це не допоможе. Тобі треба повертатися до навчання, хоча б для того, щоб трохи відволіктися, — сказала вона, ставлячи тарілку поруч з подругою.

Кейт з сумним виразом обличчя поглянула на їжу, але не відразу взяла ложку. Вона розуміла, що Еліс має рацію, але відчувала себе настільки втомленою і виснаженою, що не мала сил навіть почати їсти.

Еліс м'яко додала:

— Можливо, тобі потрібна допомога психолога, якщо ти не можеш впоратися сама. Це нормально — звернутися за підтримкою, коли все здається важким.

Кейт знову поглянула на подругу, намагаючись посміхнутися, хоча посмішка була сумною і змученою.

— Дякую за турботу, Еліс. Я справді в порядку, — відповіла вона тихо, намагаючись бути впертою, хоча всередині її слова звучали не зовсім переконливо. — Через кілька днів я повернуся до звичайного життя. Просто потрібно трохи часу.

Еліс не була переконана її словами, але вона вирішила не наполягати. Вона обережно поклала руку на плечі Кейт і тихо сказала:

— Я завжди поряд, якщо ти хочеш поговорити.

Кейт кивнула, і хоч серце її було важке, вона все ж відчула трохи полегшення від того, що Еліс не відверталася від неї, а була поруч.

Наступного ранку Кейт прокинулась пізно, і, хоча вона намагалася знову знайти сили для підняття, відчуття важкості залишалося. Вона була спустошена і знала, що не зможе залишатися в ліжку ще довше. Важливіше було те, що їй не хотілося знову залишатися в цьому замкнутому колі суму й безнадії. Вона зробила глибокий вдих, піднялася з ліжка і швидко одяглася. Ще до того, як вона вийшла з кімнати, погляд її зупинився на фото її батьків, яке стояло на столі. Кейт відчула, як біль знову пронизує її, але вона відвернула погляд і вирушила на пари.

На заняттях вона була наче в тумані. Все навколо здавалось далекою ілюзією, а її думки металися між минулим і теперішнім. Матеріал не викликав у неї ні роздратування, ні інтересу, але це було навіть добре. Це давало їй хоч якийсь час, щоб не думати про важкі переживання. Вона робила все автоматично, поки годинник повільно відлічував час до кінця занять.