Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук - Ніколи разом, Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук

Пар сьогодні на щастя немає, тому ми прийшли у гуртожиток, я ліг на ліжко, бо ж втомився. Хотів було заснути та в голову полізли слова подруги: “Запроси Діану на побачення”. І я задумався, а як її запросити? Які слова казати? У мене цього першого побачення давно не було... та й було лише один раз. Я почав підбирати варіанти: “Діано, підемо з тобою на побачення?” ні не те. “Ей, може сходимо кудись?” знову не те. “Діан, пішли зі мною на побачення?” Та що ж у думки йдуть тільки такі дурні репліки? Я лежав, думав напевно, що декілька годин. І враз мені спало на думку геніальна, як на мене, фраза: “Діано, ти мені дуже подобаєшся. Може сходимо з тобою кудись, погуляємо?” І головне після цього щиро посміхнутись.

Якщо вона мені відповість взаємністю, то треба заздалегідь знати куди можемо піти. Може піти у кінний центр, покататися на конях? А якщо вона їх боїться? Хоча чому? Вона ж виросла у селі, тому можливо каталась на конях. Думаю, що цей варіант не дуже підійде для першого побачення. Може аквапарк? Якраз побачу її красиву фігуру. Хоча... Якщо по правді, то плавати я не дуже то вмію. Зганьбитись не хочеться. Вже уявляю як Діана стоїть та сміється з мене. Аквапарк теж не варіант, тим більше там багато людей. Хочу більш якусь інтимну атмосферу. Може ресторан? Хм, а це вже щось. А якщо замовити його на декілька годин? І будемо лише ми удвох. Точно, як же я міг забути, що у тата Зоряни є свій ресторан. Може вийде орендувати той ресторан. Спробувати варто. Сьогодні ж Зорею про це поговорю. А після ресторану куди? Може просто прогуляємось парком? Думаю, що так й зробимо... якщо вона погодиться.

Продумуючи все наперед, я не помітив як заснув. І що цікаве, снилось мені наше побачення. Звісно все було наче у тумані та все ж. Снилось як ми п’ємо вино. Як ми танцюємо. Як я її цілую. І все це мені сниться. Ми тільки-но з нею почали добре спілкуватись як мені почало таке снитись. Головне Зорі випадково не сказати про цей сон. Вона ж буде за мною ходити й нагадувати мені, що я закохався, хоча я й так це відчуваю... Вже відчуваю. Після слів Зорі, що я закохався, я дійсно зрозумів, те що вона таки права. Ох, а як же Діана мене бісила перший місяць. А наша перша спільна робота, це взагалі був вибух мізків, коли я сам здавав цю роботу. А тепер все змінилось. От, цікаво, а вона так само думає? А чи я їй подобаюсь? Чи є у неї якісь почуття до мене? Цих питань ще багато... дуже багато, адже я толком й не знаю цю дівчину.

Прокинувся я від голосу одногрупника, який почав кричати ніби свиня яку забивають. Я розплющив очі та побачив Андрія. Він сидить за столом, за комп’ютером у крутих навушниках, які йому подарувала дівчина. Він грає в гру та зовсім не контролює себе. Я так розсердився, що взяв першу ліпшу подушку та кинув у нього. Той аж підстрибнув, а після повернувся до мене.

— Що таке? — обурено запитав він.

— Ти ще питаєш?! Я взагалі-то тут сплю, а ти кричиш як божевільний! Зараз піду поскаржусь, що мені заважають відпочивати так миттю з гуртожитку вилетиш. Зрозумів?

— Зрозумів — сказав він без ніяких емоцій. Стало зрозуміло, що йому до лампочки все що я тільки що сказав. Я зрозумів, що поспати у мене вже не вийде, бо ж прокинувся. І за вікном вже стемніло. Я ж все-таки вирішив піти до Діани та запросити її на побачення. Переодягнувся в інший одяг, зібрався з думками та пішов до кімнати одногрупниці. Вона живе на іншому поверсі, тому й не знаю, що вона та де, може її взагалі в кімнаті немає. Я підійшов до дверей та постукав. Почув голос Надії, яка не дала чекати на відповідь, а зразу крикнула “Входьте”. Я зайшов та роздивився кімнату. Діани у кімнаті немає.

— Мені потрібна Діана. Ти не знаєш де вона?

— Ні. Я гадки не маю де вона. І не бачила весь день. Вона як тоді вибігла зі спортзали, так я її й не бачила. І самій цікаво, де ця пані ходить.

— Зрозуміло. Тоді передай їй як побачиш, що я заходив та питав про неї.

— Може скажеш, що від неї хочеш? А я їй перекажу.

— Ні. Я хочу з нею особисто поговорити — я лишень посміхнувся та вийшов з кімнати, а після видихнув. Може завтра вийде поговорити з нею під час спільної роботи над проєктом... Сподіваюсь. І цікаво ж звісно, де ця пані Лашкевич ходить?