Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

— Це звучить дуже моторошно. Що ти зробив далі?

— Я вирішив не здаватися і почав досліджувати район Секвоя,я подумав він якимось чином пов’язаний з однойменною сектою, — відповів Джейкоб. — Але нічого підозрілого там не знайшов. Це спокійний район, забудований одноповерховими будинками. Єдине, що привернуло мою увагу, — це кладовище. Воно було дивно розташоване — виходило прямо на жваву дорогу. Це мене насторожило, тому я вирішив його оглянути.

Джейкоб на мить замовк, згадуючи тривожну атмосферу:

— Кладовище було старим, заповненим численними надгробками, деякі з яких уже почали руйнуватися. Туман клубочився біля землі, а дерева кидали тіні, які ворушилися від найменшого подиху вітру. Я блукав між могилами, намагаючись знайти хоч якийсь знак, коли до мене підійшов наглядач. Він запитав, що я тут роблю, а я відповів йому правду — що шукаю щось незвичайне. Він сказав, що це місце завжди притягувало все моторошне, але останнім часом нічого підозрілого не бачив. Його слова звучали... тривожно, наче він знав більше, ніж говорив. Я запитав його про Секвою, але він якось ухилився від прямої відповіді.

Ендрю уважно слухав, напружено вловлюючи кожне слово. Джейкоб продовжив:

— Я попросив його зателефонувати мені, якщо він помітить щось підозріле, і залишив свій номер. Він погодився, але було видно, що йому це не до вподоби. Наостанок я попросив дозволу оглянути кладовище, і він дозволив, хоча додав, що люди зазвичай не гуляють такими місцями без причини.

— Ти оглянув кладовище? — запитав Ендрю.

— Так, але нічого конкретного не знайшов, лише купу слідів біля згаслого вогнища. Коли я повертався до машини, у мене було відчуття, що за мною спостерігають. Але нікого не побачив, тільки наглядача, який дивився мені вслід, поки я їхав. Тепер я не можу позбутися відчуття, що ми втягнуті в щось набагато серйозніше, ніж просто дивні збори в парку. Мене турбує, що це може бути небезпечно, і я не хочу, щоб ти постраждав через мене.

Джейкоб закінчив свою розповідь, відчуваючи полегшення від того, що поділився всім із братом. Але тривога не зникала, лише змінювала форму, переплітаючи страхи за себе і за Ендрю. Трохи заспокоївшись після розмови, Джейкоб вирішив продовжити:

— Я розумію, що все це звучить дивно, навіть параноїдально. Але є щось у цьому районі, на цьому кладовищі, що не дає мені спокою. Можливо, саме тут криється розгадка культу Секвої. Тому я хочу попросити тебе про допомогу, Ендрю. Можливо, ти зможеш використати свої навички хакера, щоб дізнатися більше про цей район, кладовище і, особливо, про наглядача. Мені здається, що він знає більше, ніж говорить. Якщо ми знайдемо хоч якісь зачіпки, це може стати ключем до всього.

Ендрю, відчуваючи рішучість брата, погодився:

— Звичайно, Джейкоб. Я постараюся знайти все, що зможу. Розпочну з пошуку інформації про район і наглядача. Якщо щось є, я це знайду. Сподіваюся, це допоможе розібратися у всьому.

— Дякую, — з полегшенням відповів Джейкоб. — Мені справді потрібна твоя допомога. Можливо, ці пошуки зрештою виведуть нас на правильний шлях.

Джейкоб відчув легкий трепет надії, хоча й усвідомлював, що попереду ще багато роботи. Він довіряв братові і вірив, що той зможе знайти те, що допоможе розкрити цю загадку. Залишившись наодинці зі своїми думками, Джейкоб сидів у темряві своєї квартири, тримаючи в руках уже холодну чашку кави. Він зосередився на очікуванні хоч якихось результатів від брата. Кожна хвилина здавалася йому вічністю, а думки про можливі наслідки їхнього розслідування не давали спокою.

Його занепокоєння поступово переросло в глибоку стурбованість. Джейкоб був упевнений, що втягнув Ендрю в небезпечну гру. Він також усвідомлював, що вночі в парку відбувалося безліч інших речей: таємничі постаті, що спостерігають за його братом, зловісні символи секвої, що повільно поглинають їхні життя, нічна сцена парку, коли тіні знову оживають під місячним світлом.

Він подумки звинувачував себе за те, що втягнув Ендрю в цю небезпечну пригоду. Що, якщо його брат натрапить на щось, чого не повинен був бачити? Що, якщо вони обидва зрозуміють, що ця таємнича сила намагається викрити їх у тому, ким вони насправді є? Ці питання крутилися в голові Джейкоба, роблячи його ще більш неспокійним.

Джейкоб намагався відволіктися, але думка про те, що його брат може опинитися в небезпеці, не полишала його. Він боявся, що ця подія стане трагедією для сім'ї. Хоча він вірив у здібності Ендрю, страх перед невідомістю був сильнішим. Джейкоб почувався безпорадним і чекав на будь-який знак від брата, сподіваючись на хороші новини, але готуючись до найгіршого.

Передчуття і тривога гризли Джейкоба, і він міг лише мовчки молитися, щоб усе обійшлося.

Після виснажливого дня Джейкоб відчув, що його тіло і розум поступово виснажуються. Щоб трохи заспокоїтися і відновити сили, він вирішив заварити собі чашку гарячого чаю. Це був його звичайний спосіб зняти напругу.

Вийшовши на балкон із чашкою, Джейкоб сів у своє улюблене крісло і, як зазвичай, став дивитися на місто. Прохолодний вечірній вітерець ласкаво торкнувся його обличчя, і спочатку він відчув себе трохи заспокоєним. Однак його думки все ще були зайняті подіями останніх кількох годин.

Джейкоб уважно дивився на перехожих і машини, що проїжджали перед його будинком. У кожному з них він починав бачити потенційного змовника. Його скептицизм переріс у параною, і кожен, хто здавався хоч трохи підозрілим, викликав у нього тривогу. Чи може хтось із цих людей бути членом таємного товариства «Секвойя»? Чи вони шпигують за ним у потрібний момент?