Барнс С.А. - Станція з привидами, Барнс С.А.

вона кинулася до машини, вона ризикнула озирнутися. Алекс уважно слухає, нахмурившись, коли Самсон тисне йому в руки аркуш паперу.

У той час — і роками пізніше — вона припускала, що Самсон дав йому гроші. Можливо, посилання на обліковий запис, який неможливо відстежити. Можливо, вона не знала всіх подробиць про те, як працює її родина Брей, але вона точно бачила, як вони використовували гроші, щоб вирішити проблеми.

Лише коли їй було двадцять років, під час аспірантури, їй спало на думку пошукати його. Алекса Лінлі.

Він був - і досі вважається - зниклим безвісти.

Ларк Бледсо. Офелія різко втягує подих. Таке відчуття, що Ларк зовсім інша людина, хтось, кого Офелія лише знала.

Вона насправді не пам’ятає, як бути нею. Коли її змушують згадувати, у неї з’являються спогади дитинства, нормальні спогади. Гра в хованки з іншими дітьми, де вони використовували службові драбини, щоб уникнути виявлення; витягування додаткового печива з лінії їжі; шкільні уроки з наступною обов’язковою зміною на гідропоніці або в яслах. Але це відбувається так, ніби ці речі трапилися з кимось іншим, а Офелія просто спостерігала за ними здалеку.

Однак інші спогади здаються надто близькими.

“Пташечко, де ти?”

«Я не розумію, про що ви говорите», — каже вона Берчу ледь хриплячим голосом.

Він випрямляється. «Звичайно, ні. Не знаю, як вам це вдалося, але я впевнений, що гроші Брея дуже допомогли, чи не так?» Берч складає руки на грудях, одна рука все ще дряпає іншу, навіть крізь тканину комбінезона. «Нічого подібного до того, що я повинен був зробити, щоб вийти з системи Avaris після того, як Піннакле, чорти б її взяли, закинула нас туди. Чорний список, щоб зберегти їхню таємницю, немає виходу, немає іншої роботи, немає грошей».

Перша половина історії її батьків нагадує стару казку. Вільна донька багатої королеви закохується в шанованого, але бідного шахтаря, який бореться за своє місто.

Замініть королеву на генерального директора та місто на космічну станцію, і ви зрозумієте суть. Мати Офелії була відправлена ​​як «представник Піннакле» у «жесті доброї волі», щоб придушити об’єднання шахтарських станцій системи Карвер — Голіаф, Семпсон і Єрихон.

У другій половині їхньої історії наратив закручувався, жанр переходив в одне з тих жахливих, кошмарних свят, у яких головну роль грали людина-монстр на ім’я Кривавий Бледсо і добрі люди, які вмирають без причини, та лиходій-сусід, якому вдається втекти з мінімальною шкодою.

Відтоді Офелія присвятила своє життя спробам виправити це, намагаючись загладити свою провину перед ними. Не лише батька, а й матері.

«Ви хоч уявляєте, що там творилося після того, як Брейси кинулися рятувати своїх і залишили нас спалювати наших мертвих? Ви знаєте, скільки часу це зайняло? Скільки їх згнило на станційних складах, поки ми чекали дозволу вивезти їх на рудопереробний комплекс? Щоб знищити їх як сміття?» Його обличчя спотворюється від люті. «Мені довелося допомогти матері зачерпувати останки мого брата в мішок».

Офелія бореться з сумішшю сорому та гніву, які завжди виникають у ній, коли справа стосується її сім’ї — будь-якої сторони, обох сторін. Бреї зневажали свій зв’язок з її батьком ще до того, як він… зробив те, що зробив.

Ти маєш на увазі, вбив майже тридцять людей, у тому числі чоловіків, жінок і дітей?

Але Бреї були такими ж поганими, але зовсім по-іншому. Вона сумнівається, що її дядько вбив Алекса Лінлі. Занадто брудно, занадто ризиковано. Швидше за все, його кинули в якусь безлюдну колонію робітничого табору з імплантованою зміною посвідчення особи, фантастичною історією про Брейсів і без можливості повернутися додому.

У неї було відчуття, ніби корозія повзе вгору та вниз по її шкірі. Ніби вона складена з уже пошкоджених частин і намагається переконати себе, що функціонує так, як повинна.

Я контролюю свої дії. Я роблю вибір самостійно. Я не моя сім’я.

Це мантра, яку Офелія вигадала для себе багато років тому, після того, як пройшла свій перший семестр людської психології та поведінки в академії.

Генетика - це не доля. Середовище також. Обидва разом завдають потужного удару, але… я контролюю свої дії. Я роблю вибір самостійно. Я не моя сім’я.

Скільки провини занадто багато? Скільки не вистачає? Що я можу зробити, щоб покращити ситуацію? Питання, які продовжують переслідувати її щодня.

Але коли вони почують, хто вона, ситуацію вже не можна буде покращити. Її звільнять, позбавлять ліцензії та, можливо, посадять у в’язницю за брехню, яку сказала її сім’я, та злочини, які вони скоїли. Допомагати більше буде нікому. І невинних у її родині — їх небагато, а саме її сестру Дульсі — буде знищено.

Вона з усіх сил намагається зробити глибокий вдих, перешкоджаючи наростаючій паніці, і в її очах пульсують чорні плями. Але аптечка на столі праворуч, майже під рукою, привертає її увагу. Ліки. Наркотики, які можуть змусити Берча забути… або заснути й більше ніколи не прокидатися.

Що з тобою? Ні, ні!

Офелія відриває погляд від аптечки. «Берч, мені потрібно, щоб ти мене вислухав», — починає вона. «Я…»

Берч зосереджується на точці позаду неї, і, широко розплющивши очі, робить крок назад.

Вона здригається, уявляючи, кого він може побачити за нею. Повномасштабну галюцинація його брата? Або, о Боже, її батька? Берч сказав, що мріяв про нього.

Простір між її плечима колючий від усвідомлення, ніби крихітні волоски на її шкірі можуть виявити видіння мертвих, що стоять позаду неї, з гострим лезом у руці.

Не в силах зупинитися, вона обертається на своєму сидінні, щоб подивитися.

У дверях Северин піднімає свої брови. «Тут все гаразд?»

Скільки він чув?

«Звичайно, кеп», — легко відповідає Берч. «Просто ми з лікарем обговорюємо, як мені побільше спати».

Офелія озирається на Берча, приголомшена тим, наскільки він тепер нормально звучить.

Знову ж таки, він повинен мати деякі навички в обмані. Монтроуз ніколи б свідомо не найняла когось з Голіафа до команди R&E, навіть якби їхня дріб’язковість спокусила їх проігнорувати його знаходження у чорному списку Піннакле. Не зараз, коли медична спільнота трохи краще розуміє ERS. Це занадто ризиковано. Занадто багато років перебування в «не ідеальних» умовах і «застарілому» обладнанні та процедурах. Іншими словами, сімейна компанія Офелії викинула своїх співробітників на вулицю, одночасно відмовляючись переходити на кращі та безпечніші технології. Поки ці команди продовжували добувати руду з астероїда, було неважливо, що це означало до шести місяців на рік у холодному сні, коли команди перекидалися то в один, то в інший сектор.

Не потрібно забезпечувати їжею чи житлом десятки людей одночасно. Просто занурте всіх у холодний сон, коли вони закінчать свій тридцятиденний цикл. Розбудіть їх, коли вони знову знадобляться. Незважаючи на те, що це було інноваційним у той