Олександра Малінкова - За крок від тебе , Олександра Малінкова

ГЛАВА 41

     Марія.

     У Марка просто таки талант якийсь потрошку витягувати з мене подробиці з життя. Йому б слідчим треба було бути і розколювати найлютіших злочинців. Добре хоч про свій борг не прохопилася, та й так багато зайвого розповіла. А він лише спокійно слухав, дожовуючи свій стейк, але тим не менш не пропускав повз вуха жодної дрібнички, задаючи при цьому влучні уточнюючі питання. 

     Після вечері відвіз мене до мого помешкання.

     Щойно опинилася сама, швиденько набрала Олега.

- Можеш говорити? - поцікавилася в нього, як не як, молодий хлопець, досить привабливий, може проводить час більш цікаво, ніж просто чекає на мій дзвінок.

- Можу! - почула від нього у відповідь. - Ти про гроші серйозно?

- Угу! - видала я, стягуючи з себе вузьку сукню. - Є ідеї?

- Як, ти ще й досі не пограбувала банк? - пожартував Олег.

- Не хочу кидати тінь на родину, а так би вже давно. - нарешті позбулася верхнього одягу і впала на ліжко.

- Позичити у батьків? - запропонував новий варіант хлопець.

- Не варіант! - відповіла йому.

- Ну-у! Попросити у коханця! - з його вуст прозвучав черговий варіант.

- Не маю коханця! - хіхікнула я.

     “І чому в цей момент пригадала про Макса? Навіть не знаю! Чи знаю?”

- Сумно живеш! - підсумував Олег. - Я б неодмінно дав, якби мав, звичайно!

- Навіть не ризикуй, Олеже!  - знову хіхікнула. - Не раджу тобі такої долі!

- Ех! - зітхає, а я навпаки посміхаюся, з його вдаваних страждать за мною. - А якщо?

- Що якщо? - оживилася.

- Є одна ідейка! - тягне з відповіддю товариш.

       “Прибила б його за це”.

- Викладай, не тягни. - аж сіла на ліжку.

- Ти, здається в покер граєш… - нарешті почав він.

- Ну граю. - відповіла без якогось суттєвого ентузіазму.

     Хоча останній раз і виграла чималеньку суму, але по великому рахунку більше завдяки випадку, у вигляді дядька Марка, який неочікувано з’явився і відволік гравців. Другий раз таке прокрутити навряд чи ризикну.

- Давно грала в останнє? - цікавиться хлопець.

- Та не дуже, з тиждень тому, може трішки більше.

     І знову пригадала про Макса, а саме його вираз обличчя, коли він побачив мене удвох з Марком. Не помилюся, якщо припущу, що подумки уявив мене як мінімум у ліжку Марка. Навряд чи знає, що той мій дядько. Хоч родинний зв’язок у нас і не по крові, бо я донька зведеної сестри його мами, але з самого малечку страшенно прикипіла до нього. А Марк завжди опікувався мною, та навчав багатьом не дуже дівочим прийомчикам. Чим захоплювався сам, тренував на мені. Як то фокуси з картами, монетками, різні захвати в боротьбі. Та я за кермо перший раз сіла в 14 завдяки йому, зрозуміло там де було безпечно, далеко за містом на спеціальному майданчику. 

     Та щось я відволіклася.

     Отже знову покер.

     “Врешті решт чому б і ні”, - подумки вже уявила собі спокусливу сукеньку на собі, червоні губи, щоб чоловіки точно не за картами у своїх долонях спостерігали.

- Тільки хочу попередити, клуб серйозний. І ставки можуть бути досить цікавими! - зробив наголос на останньому слові.

- Ну то хай! - рішуче вигукнула. - Запрошення дістати зможеш?

- Спробую! - відповів Олег. - Треба ж рятувати мою…

- Подругу? - додала за нього.

- Так! - без особливого ентузіазму додав він.

     Впевнена, він теж дивиться на наше “возз'єднання” через стільки років - серйозно! Ну камон, яка з нас пара? Якщо ми геть різні. Ну добре, не тільки через це! Ну не можу я його уявити в ролі свого хлопця, і навіть не збираюся себе силувати.

     “От би Макса… зовсім інша справа!”, - знову мене починаю завертати не туди.

     Все проїхали! Може він вже й думати про мене забув, за черговими своїми справами, а я тут “губу розкатала”, що ось-ось тріскатися почне! 

    А на що я сподівалася, що він після пари-трійки дитячих поцілунків кинеться мене шукати? Переверне пів світу? Як же ж! Щось на горизонті не видно, ні його шикарної тачки, ні його самого з оберемком червоних троянд! Натомість власну дупку рятувати від боргової ями якось треба!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍