Юліанна Бойлук - Наперекір дружбі, Юліанна Бойлук

Глава 22. Слава

Все ж, Саша мала рацію, я просто втік. Зрозумів, що не зможу дивитись на те, як вона буде мучитись, приховуючи від мене правду про те, що в них з її хлопцем все добре і вона його кохає.

Не знаю, можливо я вчинив егоїстично, але з іншого боку, їй так точно мало стати легше. Навіть якщо для неї той поцілунок нічого не значив, він би все одно вплинув на нас, ми б не змогли продовжувати просто дружити. Я б точно не зміг. Та й її хлопець, в якого вона так закохана, точно був би не в захваті, що вона проживає з кимось, хто її цілував.

Саша просто не подумала про такі речі, тому і дулась. Але в будь-якому випадку, я мав рацію, і вона це зрозуміє рано чи пізно.

Можливо, тепер вона навіть змогла б тільки сильніше зблизитись з тим, кого так кохала. Бо я не буду сидіти вдома і чекати на неї, готувати для мене також більше не доведеться.

А ще важливіше, мені не доведеться це все бачити.

Чорт, і чому я був такий впевнений, що відповідь на поцілунок може означати щось більше ніж просто її розгубленість і довіру до мене? Я точно скористався її довірою, хоча й не мав на таке жодного морального права.

Дорогою до Львова намагався поспати, однак сон зовсім не йшов. В голові була тільки Саша та її колега, якого вона так сильно кохала. Шкодував, що взагалі почув усе це. Я був не з тих людей, хто любить підслуховувати та рознюхувати якусь інформацію, однак Саша... Не думав, що вона може отак приховувати щось від мене.

Напевно, я просто бачив бажане замість дійсності. Все тому, що я шалено закоханий у неї.

Але тепер все мало бути інакше.

Я звільнився з КБТЗ, і хоч мені сказали, що будуть чекати на моє повернення в будь-який час, відповів, що не знаю, чи колись повернусь. Знаходитись у Києві було майже фізично боляче.

Зараз взагалі не розумів, якого біса все ж погодився жити з Сашею... Знав же, що це все скінчиться моїм до кінця розбитим серцем, але все одно вперто йшов до цього.

Але з іншого боку, воно того вартувало... Прокидатись, готувати сніданок, або навпаки приходити на кухню, і бачити щось готове для себе було дуже приємно. Бачити Сашу таку милу і сонну в самій нічній сорочці було ще у два рази приємніше.

Дивитись разом фільми, ходити в кафешку(хай то і було один раз), слухати те, що в неї на душі, та й взагалі бути поряд... Воно того вартувало. І я б, напевно, залишився ще, навіть якщо від цього і було боляче, все одно приємного було більше.

Та я не міг думати лише про себе. Я кохав Сашу і тому мусив зробити так, як буде краще для неї. Їй буде легше, якщо я просто поїду якнайдалі. Тоді вона почне будувати відносини з Женькою.

Коли потяг прибув до Львова, я вже майже запевнив себе, що мій вчинок не був спричинений страхом того, що Саша скаже мені в обличчя, що не кохає мене...

Львівська погода, як завжди, «радувала». Місто дощів передбачено зустріло мене сильною зливою. А я забув парасольку у Саші: у мене не було ані часу, ані бажання педантично збирати всі свої речі по її будинку... Знову ж таки, через страх зустрітися з її поглядом, повним жалю та співчуття до безнадійно закоханого мене.

Тільки зараз подумав про Ліну та малих... Що ж, тепер Ліні доведеться всюди брати з собою картку, бо зі Львова я не зможу отак взяти і приїхати кудись за годину або півтори. Можливо, це теж піде їй на користь і вона стане більш відповідальною.

Треба буде подзвонити їй і попередити, що я у Львові. Вдаватись в деталі поки що не хотілося, нехай пройде хоч один місяць, а там подивимось.

Коли подзвонив до директора ЛБТЗ, той був у захваті, що я все ж погодився на його пропозицію щодо роботи, і пообіцяв допомогти з орендою квартири. Він навіть сказав, що ЛБТЗ буде оплачувати цю оренду окремо від моєї зарплатні головного конструктора, що мене дуже і дуже здивувало.

А поки що, на перші дні, він скинув мені на карту гроші на готель, а ще додав, що на мене чекає великий сюрприз в перший же день роботи. Я намагався сказати, що це можна зробити і пізніше, бо ж мене розрахували на КБТЗ і видали певну суму, однак мій новий директор був наполегливий...

І тепер я їхав до мініготелю «Guest House», де й мав провести перші пару днів у Львові.

Готель виявився дійсно невеликим, але дуже чистим і сучасним. В моєму розпорядженні була кімната і санвузол: цього було більш ніж достатньо для комфортного проживання.

«Guest House» знаходився не дуже близько від моєї нової роботи за мірками Львова, а от за мірками Києва сорок хвилин на транспорті — це дуже близько.

Я заселився о п’ятій ранку з погодинною доплатою за раннє поселення. Прийняв душ, попрасував одяг і навіть встиг пів години подрімати. О шостій сорок сніданки ще не можна було замовити, тож я просто купив на рецепції печиво, а також випив кави з автомата, який стояв у холі.

Перевдягнувся і поїхав на нову роботу на таксі, щоб не запізнитися. Назад вже планував їхати транспортом.

У Львові виявилось не так багато заторів, як у Києві, однак все одно вузькі вулички ми проїжджали доволі довго. Якби Львів був розміром з Київ, то в заторах довелося б стояти набагато довше, ніж в столиці.

Але все одно, Львів — дуже красиве місто. Саша точно бувала тут з батьками... А от чи була вже у свідомому дорослому віці, я не пам’ятав. В останні роки точно не була.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍