Люсі Мод Монтгомері - Емілі виростає

над донькою, що спала, промовив такі слова: «Буде любити палко, страждати тяжко, зате переживатиме хвилини справжньої слави».

Саме таку хвилину переживала вона тепер. Відчувала радість бодай тому, що жила на світі. Творча наснага, приспана упродовж останніх місяців, завирувала в її душі з новою силою, запалала, немов смолоскип. Враз позбулася усіх хворобливих, гнітючих станів, отруйних думок, ницих підозр. В одну мить Емілі збагнула, що Ільза ніколи б такого не скоїла. І засміялася радісно, втішена цим осяянням.

— Якою ж дурепою була я досі! Якою несосвітенною дурепою! Ну, звісно, ніколи в Ільзи не знялася б рука. Тепер вже немає між нами жодної перепони, все по-старому. Побіжу зараз до неї і скажу їй… Негайно!

Емілі хапливо спустилася з горбовини. Країна Висот підносилася за нею — таємнича у місячному освітленні, немовби оповита чарівною містерією зими. Вона, Країна Висот, перебувала у нерозривній єдності з красою і врочистою зимовою тишею. Несподівано дмухнула Велителька Вітрів, й одночасно в душі Емілі засяяв «промінчик». До Ільзиної кімнати вона вбігла з відблиском «промінчика» на серці.

На щастя, Ільза була сама. Закинула їй руки на шию, притулилася до неї міцно, всім тілом.

— Ільзо, прости мені! — чи не скрикнула Емілі. — Я не повинна була сумніватися в тобі. А все-таки… сумнівалася. Але тепер я знаю… знаю! Ти пробачиш мені?

— Ти, мала козо, — з удаваною похмурістю відказала Ільза.

Емілі невимовно зраділа, почувши це «миле» найменування. Перед нею була колишня, була її Ільза.

— Ох, Ільзо, яка ж я була нещасна!

— Ну-ну, не дуже про те пищи, — сказала Ільза. — Я теж була невесела. Слухай, Емілі, як воно все відбувалося насправді. Того дня я зустріла Евеліну Блейк у книгарні. Ми повернулися до пансіону (Евеліна забула в мене якусь книжку), аж бачимо — ти спиш без задніх ніг. Ти спала так міцно, аж навіть не прокинулася, коли я вщипнула тебе за щоку. Тоді отак, суто для жарту, я взяла олівця і сказала: «Намалювати їй на обличчі вуса — однаково не пробудиться». Евеліна скривила пику і промовила: «О ні, це підло було б — ти не думаєш?» Я бовкнула про вуса тільки жартома, однак протест Евеліни так мене розлютив, що я заявила, мовляв, конче зроблю те, що сказала. Коли ж прокинешся, то поглянеш у люстерко. А ще я вирішила про всяк випадок дочекатися твого пробудження чи й розбудити тебе завчасу і подати тобі люстерко. Але тут нагодилася Кетті Еррол — просила мене піти разом із нею. Отож, я не встигла тебе розмалювати і вийшла з кімнати. От і все, Емілі, — можеш мені вірити. Але потім я картала себе неймовірно — за те, що подала комусь таку негідну ідею. Коли ж побачила, що маєш на мене серце, то просто затялася. То була особлива злість — не шалена, ні — холодна, стримана, проте запекла. Гадала, тобі взагалі не повинна була прийти на розум така підозра — а саме, що я зумисне дозволила тобі зайти до школи з розмальованим обличчям. Отож, я сказала собі: якщо має про мене таку думку, то хай і надалі її дотримується — я не буду її спростовувати. Але зараз я тішуся невимовно, ти, гуско мала, що перестала підозрювати мене у такому паскудстві.

— Ти гадаєш, Евеліна утнула це навмисно?

— Ні. Тобто вона справді на таке здатна, тут сумніватись не доводиться, та я не уявляю, як вона могла це «утнути». До книгарні ми рушили втрьох: я, вона і Кетті. Кетті залишилася в книгарні, а ми з Евеліною пішли до школи — за п’ятнадцять хвилин були вже у класі. Не могла вона встигнути намалювати тобі на обличчі ті кляті вуса! Можна припустити, що це вчинила Мей Гілсон, ота мала чортиця. Саме була присутня, коли я розмахувала олівцем. Мерщій скористалася з поданої ідеї. Так чи так, але Евеліна, як виглядає, тут ні до чого.

Емілі ж, попри все, була переконана, що саме вона, Евеліна, стала призвідцею її ганьби. Однак тепер її найдужче турбувала непохитна впевненість тітки Рут, мовби Ільза була справжньою винуватицею скандалу.

І спробуй переконати її у зворотньому!

— Я мушу вивідати, хто це вчинив, — сказала Емілі понуро, — і тим довести тітці Рут, що вона помиляється.

Назавтра пополудні Евеліна Блейк застала обох подруг в особливому настрої. Ільза принаймні була надзвичайно веселою і сердечною. Емілі сиділа, схрестивши ноги, її обличчя виражало нудьгу і презирство, очі були напівзаплющені. Евеліну це мало би втішити як вияв холодних, недобрих стосунків між подругами. Та вже за хвилину Ільза взялася і лаяти, і обзивати Емілі, що Евеліну вкрай засмутило: це достеменно свідчило про те, що вони помирилися.

— Я тішуся, що ти пробачила Ільзі ту підлу витівку, — солодко говорила вона до Емілі наступного дня. — То ж була з її боку попросту легковажність, я всім це відтоді повторюю. Вона не подумала, що тим виставляє тебе на посміх, на глум. Бідолашна Ільза є такою жвавою, такою емоційною. Ти знаєш, я хотіла тоді її втримати… Не казала тобі, щоб не додавати до жару приску. Та їй зауважила, що це неймовірно підло — зробити з найкращої подруги загальне посміховище. Ти повелася шляхетно, пробачивши їй, дорога моя Емілі. Маєш краще, чуліше серце, ніж я. Мені здається, я б ніколи не спромоглася пробачити тому, хто наразив мене на людський глум.

— І ти не врізала їй по писку за цей наклеп? — жорстко спитала Ільза, коли Емілі слово в слово переказала їй Евелінину мову.

— Я примружила очі й задивилася на неї по-нашому, по-Мурреївському, — відказала Емілі. — А це, щоб ти знала, буває страшнішим, як смерть.

Розділ 10
Година шалу

Щорічний концерт у Вищій школі на користь її бібліотеки був для Шрусбері подією великого значення. Влаштовували його у першій половині квітня, коли учні та