Василь Степанович Фіялко - Оранжеве сонце

— Могутні істоти!

— Допомагатимуть Аку!

— І Таму!

— І всім нам, юнакам! — загаласували молодики.

То зрозумів, що не слід було говорити про допомогу могутніх істот, а тому почав виправлятись:

— То лише так сказав! А насправді То не бачив коло Е ніяких могутніх істот… І з прірви порятували Е не могутні істоти, а сам То!

Юнаки позмовкали, а далі знову почали вигукувати:

— Сам То кричав уночі, що в хмарах з'явилася постать Е і що та постать бореться з левом!

— Так, усі чаки бачили ту постать Е!

— Могутні істоти зробили Е сильним!

— І, напевно, лютим!

— І хитрим!..

То відчував, що знову потрібно втрутитись у розмову.

— Той, що бився у хмарах з левом, міг бути і не Е! — сказав він.

— Е уклав спілку з Вогнем! — нарешті озвався Ак.

— А Вогонь хоче знищити усіх чаків! — підтримав Ака Там.

— Вогонь — злий ворог!

— Той Вогонь, з яким Е хотів укласти спілку, вже помер, — промовив То і, трохи подумавши, додав — Той Вогонь не вчинив ні Е, ні То ніякого зла… Той Вогонь забили довбнями мисливці…

Юнакам ще хотілося кричати, заперечувати, проте мовчали. Поглядали один на одного, ніби запитували: що далі робити, куди йти?

— А чому й не піти туди, де сидить Е, — сказав Юк. — Може, там і пожива припасена для втікачів?

— Пожива там є, — сказав То, згадавши про недоїдену тушу козла.

— Тоді, То, показуй дорогу! — гукнув Юк.

— Показуй дорогу, То, показуй! — дзвінко й радісно гукнули брати Ре і Ра.

— У гори! — гукнули дружно юнаки.

Понуро мовчав один тільки Ру, хоча очі його палали так само, як і в інших. Це спостеріг То, і йому забажалося почути голос Ру.

— Один Ру не промовив нічого…

Юнаки глянули на Ру, але це на нього не подіяло — він мовчав. Минуло кілька довгих подихів, а Ру і не збирався нічого відповідати, лише спідлоба сердито блискав очима то на одного, то на другого.

— Ру хоче повернутися до племені? — запитав Ек.

Ру мовчав.

— Відповідай! — ляснув Юк по плечу понурця.

Але і це не подіяло. Викликало лише сердитий кидок очима.

— Ру піде разом зі всіма! — вирішив за нього То.

Зненацька Ра щосили гукнув:

— Звір у щілині!..

Усі кинулися до виходу з щілини, але ніякого звіра там не побачили.

— Ра сказав неправду! — гукнули всі відразу.

— Ні, Ра сказав правду! — ще лункіше гукнув хлопець.

— Ра не збрехав! — мовив і То.

Впевнений вигук Ра навів його на здогад, що у щілині з'явився Кудлань, але, зачувши вереск, кинувся геть.

— То Кудлань! — додав То. — Чотириногий друг йшов по сліду То!

То був дуже радий з цього. Тішило, що Кудланя не вбили, а також те, що, коли він з'явився біля входу до щілини, значить, мисливців там уже немає — вони пішли геть. Однак поява собаки викликала зовсім інші почуття в юнаків. Перед ними, очевидно, знову замиготіли привиди могутніх істот, тріпотливі клапті язиків Вогню, і тому вони відразу залементували.

— Хіба ж того Кудланя не вбили мисливці? — спитав Там.

— Звір той ожив?

— Його оживили могутні істоти! — сказав Ак.

— Так, оживили! — додав Ек. — Звіра оживили могутні істоти, щоб він накинувся і на юнаків.

— Звіра, може, не вбили, а лише перебили йому лапу! — жваво вставив Ре.

— Тонкорукий Ре хай замовкне! — прогримів Юк. — Каліка То заманює юнаків у пастку! Юк і юнаки не підуть за калікою То! Вони підуть, куди схочуть!

Юк не хотів іти за То, не хотів коритися йому. Юку заманулося самому верховодити!

— За калікою То піде Ру! — несподівано заговорив мовчун — він швидко став поряд з То, а в руці у нього був чималий камінь.

Ре та Ра стали з другого боку То.

— Ре і Ра підуть услід за То! — запально і навіть виклично сказав Ре.

Юк спалахнув люттю, з його рота вихопилось дике ричання, немов у звіра. Він, Юк, може подужати цього каліку То однією рукою! У Юка не було ніякої зброї, у Тама, Ека та Ака теж були порожні руки. Усі юнаки так раптово повискакували з-за валунів, що не прихопили нічого. У Юка вистачило б завзяття, сміливості та сили кинутися на То, Ру, братів Ре і Ра і без нічого, але він чекав, до кого пристануть Там «і Ек, бо як повиснуть у нього на плечах, то його легко подужають!.. І Юк вирішив одразу зламати вагання Тама і Ека. Про Ака він навіть не думав.

— Там і Ек що думають? Хай ідуть за калікою То у пастку!..

— У жодну пастку То їх не заведе! — жваво заговорив То. — Якщо Там і Ек підуть за То — вони стануть братами То, братами Е, братами Ре і Ра! Там і Ек будуть такими самими братами, яким зараз став Ру!

Там і Ек перезирнулися. Слова То їм сподобались. Еку не хотілося приєднуватися до Юка, він знав, що в лютого Юка дошкульна рука, він з Тамом чи й подужали б його! А супроти всіх Юк не піде. Він показував свою буйну силу, свій шал і лють, тоді як То промовляв спокійно, по-дружньому. І до того ж Еку дуже хотілося піти за То, який багато виходив по лісах і горах і, певне, знає чимало вільних стежок. Еку хотілося побачити Е, почути, що він живий і що не знається зі злими могутніми істотами. І Ек промовив:

— То