Пауло Коельо - Бріда

Бріда не хотіла говорити про всі ті речі. Не хотіла лекцій. Хотіла тільки того, що недавно пережила.

— Я теж свічуся?

— Так само, як і я. Ті самі кольори, те саме світло. І ті самі пучки енергії.

Світло тепер набуло золотавого кольору, а пучки енергії, що виходили з голови й пупа, мали осяйний небесно-блакитний колір.

— У мене таке відчуття, ніби ми мало не загинули, але змогли врятуватися, — сказала Бріда.

— Ти стомилася. Вертаймося до села. І випила теж багато.

Бріда знала, що десь існує світ із шинками, пшеничними полями та зупинками автобуса. Але вона не хотіла повертатися в нього — усе, чого вона хотіла — це залишитися тут назавжди. Вона слухала далекий голос, який промовляв заклинання, а тим часом світло навколо неї тьмяніло, поки й зовсім погасло. Величезний місяць знову з’явився в небі, освітивши поле. Вони лежали, обнявшись, голі. І не відчували ані холоду, ані сорому.

Маг попросив, щоб Бріда закінчила ритуал, позаяк вона його почала. Бріда промовила ті слова, які знала, а він їй допоміг. Коли всі формули були проказані до самого кінця, він відкрив магічне коло. Обоє вдяглися й сіли на землю.

— Ходімо звідси, — сказала Бріда через якийсь час.

Маг підвівся, й вона підвелася за ним. Вона не знала, що сказати — відчуття блаженства покинуло його і її також. Вони освідчилися одне одному в коханні, й тепер, як і будь-які двоє, що пройшли через цей досвід, не наважувалися подивитися одне одному у вічі.

Першим порушив мовчанку Маг.

— Тобі треба повернутися до міста. Я знаю, де можна замовити таксі.

Бріда не знала, що відчула, почувши його слова — розчарування чи полегкість. Відчуття радості змінилося відчуттям нудоти й головного болю. Вона була певна, що сьогодні вночі з неї була б погана компанія.

— Гаразд, — сказала вона.

Вони знову змінили напрям своєї прогулянки й повернулися до села. Він замовив таксі з телефонної будки. Вони присіли на узбіччі тротуару, чекаючи машину.

— Хочу подякувати тобі за цю ніч, — сказала вона.

Він нічого не відповів.

— Я не знаю, чи свято Рівнодення — це свято лише для відьом. Але воно буде дуже важливим для мене.

— Свято є завжди святом.

— Тому я хотіла б запросити тебе.

Він зробив жест людини, яка хоче змінити тему розмови. Певно, в цю мить він думав те саме, що й вона — як важко розлучитися зі своєю Іншою Частиною, після того як ми її зустрінемо. Вона уявила собі, як він приходить додому, сам-один, запитуючи себе, коли вона повернеться. Вона повернеться — бо так наказувало їй серце. Але самотність у лісі витримати набагато важче, аніж самотність у великому місті.

— Я не знаю, чи кохання приходить раптово, — провадила Бріда. — Але знаю, що я відкрита для кохання. Відкрита для тебе.

Під’їхало таксі. Бріда ще раз подивилася на Мага й у неї виникло відчуття, що він став набагато молодшим.

— Я теж готовий до Кохання, — сказав він.

Кухня була простора, і промені сонця проникали в неї крізь бездоганно чисті шибки вікон.

— Тобі добре спалося, дочко?

Мати поставила на стіл чашку з гарячим шоколадом, а також тарілку з грінками та сиром. Потім повернулася до плити, щоб приготувати яєшню з беконом.

— Непогано. Я хотіла б знати, чи готова моя сукня. Вона мені потрібна на свято, яке відбудеться післязавтра.

Мати принесла яєшню з беконом і сіла за стіл. Вона знала, що з її дочкою відбуваються якісь дивні речі, але нічим зарадити не могла. Хотіла поговорити з нею сьогодні, як ще ніколи не говорила раніше, але нічого в неї не вийшло. Дочка жила в якомусь новому світі, що його мати не могла зрозуміти.

Вона відчувала страх, бо любила свою дитину, а їй доводилося жити в цьому новому світі самій-одній.

— Сукня вже готова, мамо? — знову запитала Бріда.

— До обіду буде готова, — відповіла мати.

І можливість зробити це наповнила її радістю. Принаймні де в чому світ не змінився. І матері досі допомагають своїм дочкам розв’язувати певні проблеми.

Вона трохи завагалася, але потім-таки запитала:

— Як Лоренс, дочко?

— Добре. Сьогодні пополудні він до мене прийде.

Мати відчула водночас полегкість і смуток. Проблеми серця завжди тяжко відбиваються на душі, й вона подякувала Богові за те, що перед її дочкою не стоїть одна з таких проблем. Але, з другого боку, якщо вона й зможе їй у чомусь допомогти, то лише в цьому; кохання дуже мало змінилося протягом століть.

Вони вийшли прогулятися в маленькому місті, в якому Бріда прожила все своє дитинство. Будинки тут залишилися тими самими, люди робили те, що й раніше. Дочка зустріла кількох шкільних подруг, які сьогодні працювали в одній на все містечко агенції банку або в крамниці канцелярських товарів. Бріда знала всіх на ім’я, і всі радісно віталися з нею: одні дивувалися з того, як вона виросла, а інші вважали за потрібне сказати, що вона стала дуже вродливою жінкою. О десятій ранку вони випили чаю в тому самому ресторані, де мати мала звичай обідати по суботах до того, як познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, — у сподіванні на несподівану зустріч, раптовий спалах пристрасті, щось таке, що урвало б потік її одноманітного існування.

Мати знову подивилася на дочку, поки вони обговорювали новини з життя кожної особи, що