Олександр Сергійович Іващук - Місто собачих снів

перетинки, ринуло у саму середину Бориса, заволало, заспівало, закричало на повну горлянку:

– Тебе ж попереджували! Нікчема! Надумав про себе бозна-що! Хто ти такий? Бу-га-га-га-га-га! Мурахааааа-а-а, галіма пісчии-и-инка, дрібоооонька крапля в океані! Мізєєєєєє-є-є-є-єрррр! Хотів жити просто? На, блять, живи!

І Місто із силою і задоволенням захлопнуло у своїй вогкій залізобетонній пащі Бориса Володимировича Ткачука.

* * * * *

Михась швидко піднімався до квартири Грині. На сходовій клітці на мить зупинився, глибоко затягнувся і викинув недопалок у розбиту шибу. Поправив обережно горлечко пляшки, що зрадливо стирчала з кишені і продовжив свій шлях. Не зупиняючись, Михась сердито плюнув в міжперильний космічний простір і пришвидшив ходу. Все у цьому під’їзді дратувало його – брудні сходи, якась середньовічна липка напівтемрява, незважаючи на сонячну днину, поламаний ще в Еру Покемонів ліфт, безглуздий блакитний колір панелей. Поспішаючи, він зачепився рукавом куртки за перила і ледь не впав. Йобкаючи і поправляючи дорогоцінну посудину в кишені, Михась нарешті добрався до квартири № 98.

Різкий дзвінок розірвав квартиру.

– Гриня, це я, Мішка! – звертаючись до зачинених дверей голосно сказав Михась. – Климовський, відчиняй! – І для впевненості знову поправив пляшку в кишені.

Квартира тупо мовчала. Михась почекав хвилини дві і знову подзвонив. Другий дзвінок здався Михасеві ще різкішим.

– Климовський! – ще раз покликав хлопець. – Гриня, я ж знаю, що ти вдома! Я до твоєї Мами телефонував! Климовський, твою наліво!..

Двері відчинилися якось занадто несподіванно. Михась здригнувся.

Інколи, коли дають те, що просиш це чомусь не приносить задоволення.

– В тебе сигарети є?

Михась ствердно кивнув.

– Заходь, – Гриня розвернувся і пішов по коридору до кімнати.

Михась зробив крок всередину, зачинив двері. У ніс вдарив їдкий запах прокуреного приміщення. Хлопець заметушився, знімаючи взуття, і мало не перекинув вішак. Вішаючи куртку, гримнув нею об стіну і ледь не розбив пляшку.

Людині притаманно хвилюватися, коли вона не знає, що їй робити.

Нарешті Михась з N-го разу таки одягнув домашні капці, витягнув з куртки вже знайому читачеві пляшчину, великий зеленкуватий лимон і потупцяв до кімнати. Там все було як і завжди, якщо незважати на велике м’яке крісло, що стояло розвернутим до вікна. Поруч на журнальному столику розташувалася попільничка з купою недопалків; органічно доповнювали настільний натюрморт зім’яті сигаретні пачки і кілька брудних горнят із залишками кави. У вищезгаданому кріслі незворушно розвалився Гриня. Климовський повернув голову:

– Дай сигарету.

Михась поставив ношу на столик і закопошився по кишенях. Гриня окинув поглядом пляшку, взяв її до рук:

– Гм, чотири зірочки… – Гриня простягнув руку і витягнув з Михасевої пачки цигарку. Закурюючи, він байдуже спитав: – Сьогодні якесь свято?

Михась знітився. Гриня прискіпливо глянув на нього:

– Не ображайся. Я просто намагаюся не пити.

Михась присів на диванчик.

– Не хочеться? – спитав він.

Климовський похитав головою.

– Боюся. – Гриня махнув рукою.- А, ну на фіг… Помий і поріж лимон, стопки в серванті… Каву зварити?

Михась крикнув “сиди, я сам”, здається, вже з кухні. Хлопцю необхідно було трохи прийти до тями. Від пильного Михасевого ока не сховалась триденна, як мінімум, щетина Грині, темні кола під очима, пожмакана несвіжа кофтина і дрібне тремтіння пальців. Та найбільше його вразили очі Климовського – зазвичай такі жваві і лукаво-хитрі, вони стали колючими і злими.

Коли комусь було погано Михась завжди почувався незручно. Він приготував каву, нарізав лимон, поставив на тацю цукерничку і швидко вийшов з кухні – там теж панував гнітючий безлад. В коридорчику хлопець зупинився, глибоко зітхнув і увійшов до кімнати. За час його відсутності до настільної компанії приєдналися дві кришталеві стопки. Михась поставив тацю з кавою поруч і тихо примостився на кріселку.

Тут Климовський немов прокинувся. Він рвучко підхопився, схопив чотирьохзіркову пляшку і хвацько скрутив їй голову. Далі пожбурив закрутку в обійми попільнички і твердою рукою хіміка наповнив келишки. Михась мовчки спостерігав. Гриня підняв стопку і запитально глянув на нього. Михась простягнув руку і невпевнено взяв свою.

Очі хлопців на секунду зустрілись. Климовський відвів погляд, жадібно ковтнув коньяк і судомно затиснув пальцями ніздрі. Михась теж випив до дна, поставив стопку і взяв з тарілочки кружальце лимона. Далі витягнув з кишені сигарети і простягнув пачку Грині. Хлопці мовчки закурили.

– Як там Студік? – за якийсь час хрипло спитав Гриня. Він взяв пляшку і знову налив. – Дімон з’являється?

Михась стенув плечима.

– Привіт тобі передавали, – пробелькотів він. І чомусь додав: – Тебе тепер тут важко застати…

– Я часто буваю вдома там, – Гриня узяв чарку. – Хіба що як дослід в Інституті проводжу з самого ранку, то тут ночую.

„Або просто не відчиняю”, – подумки закінчив хлопець.

Мовчки випили.

– Я знаю, про що ти хочеш мене спитати, – вкотре закурюючи, мовив Климовський і холодно подивився на Михася. Тому стало не по собі. – Ти хочеш знати, що тепер буде з нашою Групою. Хочеш знати чи я не зламався і чи не поїхав головою… Ти прорепетирував монолог, в якому жваво і співчутливо переконував мене у вищій справедливості, благав не впадати у відчай, пропонував дружнє плече підтримки і все таке… Ага, ще, напевно, обгрунтовував необхідність поринути у творчий процес! Як же ж це… – Гриня поклацав пальцями, наче щось згадуючи, – гм… “Зціпивши зуби”?

Климовський недобре засміявся і знову налив. Михась механічно взяв стопку і випив.

– Я вгадав, еге ж? – Гриня нервово потер долоні і знову втупився в вікно. – Ну, чого мовчиш? Чи, може, ти б піднімав національний моральний дух розмовами про моє Лідерство?

Михась не знав що й казати. В чомусь Гриня таки був правий.

Гриня був правий.

– Навіщо ж ти так… – невпевнено пробурмотів Михась. – Я ж… – І, не знаючи що сказати, нервово закурив.

Климовський мовчав. Тиша ставала якоюсь натягнутою і незручною. В такі моменти, зазвичай, прощаються і йдуть, роблячи при цьому вигляд “немов нічого не трапилося”. Даний випадок можна вважати класичним.

Михась докурив, загасив недопалок і вже подумки думав як сказати “бувай, тримайся, дзвони” і т.д. Але тут Гриня знову ожив:

– Слухай, чувак, – неголосно сказав він. Складалося враження, що Климовський розмовляє сам з собою. – А для чого нам взагалі ця Група? Ти колись замислювався навіщо ми все це робили? Ми хотіли стати Зірками? Безперечно. Але знову ж таки – для чого? “Дівчатка, задеріть спідниці”?! Прийшов той, кого крутять на всіх еФеМ! Ви вже бачили, як гарно