Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Anarchy in the UKR 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Anarchy in the UKR" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 50
Перейти на сторінку:
Він особисто кожного року перераховував гроші на їхній рахунок, небагато, баксів сто-двісті. Скільки їх таких було — втаємничених, котрі фінансували спільний і відкритий для всіх радіоефір? Можна приблизно порахувати — з ліцензією, орендою, податками, технічними витратами — скільки потрібно на рік для життєдіяльності такої станції, скільки в одному місці має жити підпільних і безіменних героїв з бездоганним музичним смаком, здатних зрозуміти — що за власний аудіо-простір, навіть не так — за власний простір потрібно боротись, його потрібно видирати з ворожих рук, з чужих динаміків, за нього потрібно башляти, живими бабками, зі своїх особистих заощаджень, інакше його обов'язково викупить хтось інший, а ти, натомість, утратиш ще один шматок своєї території, ще один із каналів надходження музики, диму, дощу. Подібна анонімність має всі ознаки церкви, якоїнебудь ранньохристиянської секти, котра функціонує на комуністичних засадах — з цілковитою відмовою від посередників, з загострел ним відчуттям приналежності до ідеального радіо, яке формується завдяки твоїй безпосередній участі, яке задля твоєї участі й було вигадане. Ти платиш двісті баксів і отримуєш свою музику, ти знаєш, що таких, як ти, в цьому місті, на цих вулицях є достатньо велика кількість, ти не знаєш особисто жодного з них, але якщо і наступного року твоя станція продовжує працювати, значить вони і далі лишаються поруч із тобою — твої брати і сестри, які підтримують тебе в твоєму великому протистоянні невідомо кому.

Яким має бути ідеальне радіо? Як будь-яка комуністична модель, як будь-яка структура, пов'язана з поняттями віри й релігії, ідеальне радіо вимагає цілковитої простоти. Ідеальне радіо навряд чи довго протягне в густому, набитому комерційним попсом ефірі мегаполісів, все одно не вдасться домовитись зі спонсорами, ці фашисти задавлять його форматом, витрахають за кожен вкладений ними цент, так що доведеться до кінця життя відпрацьовувати інвестиції, які вони нададуть, розуміючи під комунізмом безкоштовні блоки реклами. Ідеальне радіо навряд чи зможе довго протриматись за рахунок добровільних внесків, рано чи пізно кожна добра християнська душа втрачає рештки терпіння й самаритянства і подається на луки, де трава більш смарагдова й соковита, а податки низькі і врегульовані. Має існувати інший механізм.

Коли до мене прийдуть неофіти, група неофітів, не обтяжених спільними обов'язками і ритуалами, коли вони до мене прийдуть і скажуть — чувак, ми не можемо далі так жити, потрібно щось змінювати, чувак, давай, наприклад, зробимо ідеальне радіо, зроби нам радіо, чувак, ми підтримаємо тебе, я вчиню приблизно таким чином — я виведу їх на абсолютно незаймані території, я впевнений, що такі території ще існують, потрібно їх лише добре пошукати, я буду вести їх сорок років, виманюючи за допомогою портативного транзистора на батарейках, щоби вони весь час розуміли, від чого саме ми тікаємо, чого ми разом із ними хочемо позбутись, і ось коли Господь замучиться подавати нам орієнтири й рятувати за допомогою манни небесної та іншої гуманітарки і звільнить нарешті для нас шматок повітря, коли наш траханий транзистор одного разу замовкне, не в змозі впіймати бодай щось, я скажу — це тут, брати і сестри, ми прийшли, розпалюйте вогонь, діставайте консерви.

Все більша ізольованість, все сильніша відчуженість, все глибші розлами в повітрі, щоразу менше співрозмовників, щоразу відвертіше ігнорування з боку давніх знайомих, комунікація — жорстока й невдячна штука, котра втрачає свою актуальність, котрої вже ніхто не може навчити, вибирайся сам із цієї порожньої чорної шахти, з цих тісних і запаяних зовні каналізаційних люків, до яких тебе загнав час і твоє намагання крізь нього протиснутись. За яким принципом, за якими непомітними на перший по гляд ознаками ти віднаходиш однодумців, потенційних братів і сестер, котрі поки що не здогадуються про твоє існування? Чи може таким принципом бути принцип відбору музичних треків, гучність їхнього прослуховування, ступінь залежності від них? Очевидно, може. В цьому є свій досить переконливий механізм — ми слухаємо з тобою одну музику, наша з тобою залежність розвивається в спільному напрямку, нам із тобою пропишуть ті самі ліки, ми з тобою розчаруємось у тих самих героях, для нас із тобою все закінчиться рівною мірою печально, і головне, що ніхто цього навіть не помітить, не звертаючи уваги і не надаючи особливого значення нашим із тобою музичним уподобанням. А даремно.

Ідеальне радіо може бути формою громадського життя. Або церковного, що, зрештою, багато в чому є подібним. Громада має свій формат, громада має достатню кількість приймачів удома, громада слухається постійно обкурених діджеїв, котрі використовують глибокі розлами в повітрі для проходження в іншу геометрію, з кращою музикою; те, що нас із тобою роз'єднує, що позбавляє нас із тобою будь-якої надії, для них є лише додатковою можливістю вислизнути з навколишнього ландшафту, пробігтись вузькою і небезпечною доріжкою, котра тягнеться в чорній порожнечі їхньої пам'яті й уяви, пройтись натягнутою линвою, під помаранчевими і бузковими сонцями, котрі ми не можемо бачити навіть вві сні і котрі для них є чимось настільки звичним і природним, як косметика чи метрополітен. Вони повертаються крізь розірване повітря до громади, яка очікує на них, оскільки не може довго протягнути без своєї музики, без свого комуністичного радіо, котре її об'єднує і віддаляє від решти світу, обирається нею і робить її обраиою.

Діджеї одягають слухавки, підключаються до єдиної звукової мережі і починають уважно — крок за кроком, хвилина за хвилиною — прослуховувати небеса над собою, вслухаючись напружено в їхнє перетікання й дихання, торкаючись обережно довгими сухими пальями, що пахнуть кров'ю і марихуаною, небесної поверхні, проводячи долонями по небесній обшивці — випуклій і твердій, ніби живіт вагітної тварини, поступово наближаючись до ерогенних небесних зон, навколо яких і формується музика, утворюються найкращі й найпрозоріші радіохвилі, радіохвилі, котрих так потребує громада, без яких задихаються в своїх теплих і запилених кімнатах їхні брати і сестри, іхні діти з чорними татуюваннями на передпліччях, і їхні батьки з штучними клапанами в серцях; вони не можуть помилитись у своїх пошуках, вони шукають музику, ніби підземні джерела, щоби громада не померла від зневоднення своїх організмів, тому що музика робить їхні організми і їхні тіла вологими й пластичними, як молода капуста, з їхніх тіл після цього можна робити музичні інструменти, але хто б узяв ці інструменти до рук, хто б зумів їх налагодити?

Натомість зовні це виглядає приблизно таким чином — радіостанція визначається з власним форматом, підключає спонсорів і запускає потужну npos мокомпанію. Поступово у неї

1 ... 42 43 44 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Anarchy in the UKR», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Anarchy in the UKR"