Данило Борисович Яневський - Загублена історія втраченої держави

року 1991-го – це нетотожні поняття. Вживаючи термін «Україна» до різних територій, які лише згодом були об’єднані в складі єдиної держави в сучасному її вигляді, ми мимоволі оминаємо увагою глибинні іманентні відмінності, які відрізняли ці території (так само і людей, які на них мешкали).

Не можна сказати, що дослідники різних часів не звертали на це уваги. Підсумки їх досліджень, так само як і величезна кількість емпіричного матеріалу, наводяться в сучасних розвідках. Наприклад, фундаментальне дослідження В. Єрмолаєва[329] засвідчило, що з політико-правової точки зору русини належали принаймні до чотирьох мало або зовсім не пов’язаних одна з одною самодостатніх політико-правових традицій.

Чи сформувалась українська нація перед 1917 р.?

Тут узагалі ми вкотре стикаємося з проблемою нечітко визначеної дефініції, що, з одного боку, унеможливлює коректне вирішення проблеми, а з другого – заводить будь-яку дискусію в глухий кут.

Якщо з визначенням дефініцій політичних та економічних особливих проблем немає, то спроба визначити термін «національний» (у даному випадку «український національний») може легко завести дослідника на мінне поле. Так, наприклад, фундаментальний оксфордський словник-тезаурус дає таке визначення цієї дефініції: «Нація (Nation) – велика сукупність людей, об’єднаних спільним походженням, історією, культурою або мовою, які проживають в окремій країні або на окремій території».

У принципі, саме такої точки зору дотримуються сучасні українські дослідники. Цитуємо:

– «Нація – спільність людей зі сформованою усталеною самосвідомістю своєї ідентичності за історичною долею та менталітетом, а також територіально-мовною та економічною єдністю, яка має природне право на політичне, культурне та соціально-економічне самовизначення».

– «Національна меншина – визначена правовими засобами національна група громадян певної країни, відмінна від інших груп, зокрема національної більшості, члени якої виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою».[330]

Саме з такого розуміння фактично виходили масові політичні сили, які виникли в провідних європейських країнах після завершення Першої світової війни. Ось виїмки з програми німецької націонал-соціалістичної робітничої партії (лютий 1920 р.):

«1. Ми вимагаємо об’єднання всіх німців на основі права народів на самовизначення у Велику Німеччину.

2. Ми вимагаємо рівноправності для німецького народу нарівні з іншими націями…

4. Громадянином держави може бути лише той, хто належить до німецького народу. Належність до народу визначається кровною спорідненістю з німецькою нацією, незважаючи на конфесійну приналежність. Таким чином, жоден єврей не може належати до німецького народу.

5. Особи, що не є громадянами держави, можуть проживати на території Німеччини як гості, на правах іноземців.

6. Право брати участь у вирішенні питань управління державою та прийняття законів належить лише громадянам Німеччини. Тому ми вимагаємо, щоби всі громадські посади будь-якого рівня – державні, обласні та муніципальні – займали лише громадяни Німеччини. Ми боремося проти корумпованої парламентської практики зайняття посад з точки зору партійності, без огляду на характер чи здібності.

7. Ми вимагаємо, щоби держава в першу чергу зайнялася питаннями працевлаштування та життя громадян Німеччини. Якщо неможливо забезпечити все населення Німеччини, то особи, що належать до чужинських націй (не-громадяни держави), підлягають виселенню.

9. Всі громадяни держави повинні володіти однаковими правами та обов’язками.

11. (Ми вимагаємо) cкасування нетрудових доходів та знищення процентного рабства.

12. З огляду на жахливі людські та матеріальні жертви, що їх вимагає війна від нації, особисте збагачення під час війни мусить розглядатися як злочин проти народу. Тому ми вимагаємо безжального вилучення прибутків, зароблених від війни.

13. Ми вимагаємо націоналізації всіх усуспільнених дотепер промислових трестів.

14. Ми вимагаємо участі робітників у розподілі прибутків великих підприємств.

15. Ми вимагаємо значного збільшення пенсійного забезпечення.

16. Ми вимагаємо створення здорового середнього класу та його збереження, негайної передачі великих магазинів у комунальну власність, здачі їх в оренду за низькими цінами дрібним виробникам, суворого контролю за тим, щоби дрібним виробникам надавалася підтримка на всіх рівнях: на державному, обласному та муніципальному.

17. Ми вимагаємо проведення земельної реформи, що відповідає національним інтересам, прийняття закону про некомпенсоване вилучення землі для суспільних потреб, ануляції процентів по закладних зобов’язаннях на землю, заборони спекуляції землею.

18. Ми вимагаємо оголосити безжальну боротьбу проти кожного, хто своєю діяльністю шкодить інтересам суспільства. Ми вимагаємо запровадити смертну кару для тих, хто вчинив злочин проти німецького народу, лихварів та спекулянтів та ін., незалежно від становища в суспільстві, релігійної чи расової приналежності.

19. Ми вимагаємо заміни римського права, що служить матеріалістичному світовому порядку, німецьким народним правом.

20. Щоби забезпечити кожному здібному та старанному німцеві можливість одержати вищу освіту та зайняти керівну посаду, держава повинна турбуватися про ґрунтовну розбудову нашої системи народної освіти. Програми всіх навчальних закладів повинні бути приведені у відповідність до вимог практичного життя. З самого початку розвитку свідомості дитини школа повинна цілеспрямовано виховувати в учнів розуміння ідеї держави. Ми вимагаємо, щоби особливо обдаровані діти бідних батьків, незважаючи на їхнє становище в суспільстві чи професію, отримували освіту за рахунок держави.

21. Держава повинна дбати про оздоровлення народу: забезпечити піклування матерям та дітям, заборонити дитячу працю, покращити фізичну форму населення шляхом запровадження обов’язкових спортивних та ігрових заходів та підтримки клубів, що займаються спортивним розвитком молоді.

22. Ми вимагаємо ліквідації контрактної армії та створення народного війська.

24. Ми вимагаємо свободи всіх релігійних віросповідань у межах держави, поки вони не загрожують її існуванню та не виступають проти моральності та моральних почуттів германської раси. Партія як така стоїть на позиції політичного християнства, не зв’язуючи себе з жодним віросповіданням у конфесійному плані. Вона поборює єврейсько-матеріалістичний дух всередині нас та поза нами і переконана, що тривале одужання нашого народу може бути досягнуте всередині на основі принципу верховенства суспільного блага над особистим.

25. Для реалізації всього вищенаведеного ми вимагаємо створення сильної централізованої державної влади. Авторитет політичного центрального парламенту на всій території держави та в її організаціях мусить бути безперечним. Слід створити палати представників станів та професій для впровадження прийнятих державою загальних законів в окремих федеральних землях».

За вісім місяців перед тим, а саме 6 червня 1919 р. на сторінках часопису Б. Муссоліні «Popolo d’Italia» було надруковано текст «Маніфесту бойових загонів», який фактично представляв широкому загалу передвиборну програму фашистів до парламентських виборів, що мали відбутися в листопаді того ж року. Серед політичних вимог маніфесту згадувалися: 1) загальне рівне пряме виборче право для громадян віком від 18 років; 2) пропорційна виборча система на основі регіональних списків; 3) виборче право для осіб жіночої статі; 4) визнання та представництво на урядовому рівні Національних Рад, створених за секторами економіки… До Національних Рад планувалося залучати робітників, технічних спеціалістів та