Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

так довго мовчить, і крадькома поглядав на неї збоку. Раптом дівчина зупинилася:

— Я хочу вам щось запропонувати…

— Прошу, — трохи здивовано сказав він.

— Візьміть мене з собою! Я сподіваюсь, що буду корисною у ваших розшуках. — І, ніби вибачаючись, Норріс якось невпевнено додала: — Однаково я вже тут, у Мексіці. Не заперечуєте? — Її розумні очі дивились на нього благально.

Це несподіване прохання обрадувало Петера. Звичайно, він не заперечував. Норріс лише висловила те, чого він сам палко бажав. Весь час. до того його хвилювала думка, як-то вона сприйме пропозицію поїхати разом. Петер схопив праву руку Норріс, уже простягнуту до нього, й міцно потиснув її.

— За щиру дружбу, мадмуазель Норріс!

Далі вони пішли пліч-о-пліч, як давно знайомі, добрі друзі.

Перед одним з багатьох кафе зупинилися. Між декоративною екзотичною рослинністю в зелених дерев'яних вазонах, під смугастими, біло-червоними тентами-грибками привабливо були розставлені маленькі столики. Крайні з них стояли майже на самому тротуарі.

— Сядемо? — заповзятливо спитав Петер, показуючи на вільний столик.

Норріс охоче погодилась, і незабаром перед ними вже стояли фарфорові чашечки з запашною чорною кавою, привезеною сюди з сусідньої Гватемали.

— А чи відомо вам взагалі, — раптом спитав Петер свою супутницю, — що я розшукую вас уже протягом кількох місяців?

При цьому він пустотливо скоса поглядав на Норріс і тріумфував, помітивши здивування на її обличчі.

— Як це? Не розумію. Ви розшукували мене? Може, в зв'язку з Нево?

Вона так стривожилась, що перестала розмішувати свою каву. Кожна риса її обличчя відображала збентеженість, а очі боязко і запитливо шукали його погляду.

— Чому ви сказали мені про це тільки тепер? — І вже енергійно вона додала: — Та говоріть же!

Але колишній її рятівник не збирався так швидко розкривати таємницю. Не поспішаючи, він вийняв свої сигарети і з незворушним виразом обличчя запропонував їй.

— Ні, дякую, я не курю. Але досить вам мучити мене, говоріть уже!

— Гм, — досить флегматично промурмотів Петер. — Це так швидко не поясниш, тут мені доведеться повернутися далеко назад.

Петер запалив сигарету і, затягнувшись разів зо три, почав:

— Власне кажучи, ми з вами давні знайомі. Саме я натрапив на вас тоді на одній з вулиць Західної набережної й одніс до лікаря.

Петер напружено чекав, яке враження справить на неї це відкриття.

Очі Норріс широко розкрилися від здивування:

— Як? Це були ви?

— Так, — просто відповів він, прямо дивлячись на неї.

Норріс втратила самовладання і не могла вимовити ні слова. Нарешті вона, вкрай збентежена, промурмотіла:

— Це для мене велика несподіванка. В такому разі я повинна хоч тепер подякувати вам за це. — Вона розгублено дивилася на нього.

— Ви, мабуть, до цього часу думали, що той самий незнайомець забрав у вас гроші. Правда ж?

Її вродливе обличчя зашарілося. Вона зніяковіло кивнула. Але одразу ж до неї повернувся дар мови.

— Я ж навіть підозрівати не могла, що ви… А тепер усе це виглядає зовсім інакше.

Карі очі Норріс випромінювали тепло, коли вона через стіл подала Петерові руку і сказала:

— Ви багато добра зробили для мене, пане Тербовен! Я дуже вдячна вам!

Не пускаючи її руки з своєї, Петер відповів:

— Я б нічого не мав проти того, щоб зробити те саме ще раз.

Вона не одразу зрозуміла, що він має на увазі. Потім її щоки густо почервоніли, й вона, обережно звільняючи свою руку, удавано обурено сказала:

— Ах так! Он що вам сподобалось!

Петер весело засміявся:

— Якби мені знову трапилась пагода, я з задоволенням поніс би вас ще далі, хоча ви й не легенька. Але будемо сподіватися, — уже серйозно закінчив він, — що з вами більш ніколи нічого такого не скоїться.

Під кінець вони обговорили свою майбутню спільну подорож. Петер ознайомив свою супутницю з усіма приготуваннями, які він зробив досі, і вона швидко ввійшла в свою нову роль.

Вперше після трагічного кінця експедиції свого батька молодий Тербовен був жвавий і пустотливий. Його настрій передався Норріс. Зустріч з земляком вона сприйняла, як визволення з заслання.

— У мене таке почуття, ніби мене всю ніч мучив жахливий кошмар, а тепер я прокинулась у ясний сонячний день.

Сонце вже сідало, наближалася ніч, а вони все ще сиділи в кафе на бульварі, серед чужих людей і чужої мови, але не помічали цього. Вони старанно розробляли плани й поміж ділом, як веселі діти, піддражнювали одне одного.

Раптом настала ніч: тут не буває тривалих присмерків, як у північних широтах.

Коли спалахнуло електричне світло, Норріс рішуче сказала:

— Ну, а тепер мені час уже повертатися й до готелю.

Він незадоволено зморщив носа:

— Обов'язково вже зараз? Нам ще так багато треба обговорити!

— Саме для цього у нас ще буде час завтра, — не задумуючись відповіла вона і встала.

— Я проведу вас, — сказав Петер.

У світлі електричних ліхтарів Авеню Жореса мала зовсім інший вигляд. І взагалі все місто вночі змінило своє обличчя. Всюди спалахували й переморгувалися різнокольорові світлові реклами — ціла симфонія барвистих вогнів.

— Куди міг подітися цей Стеен? — через якийсь час несподівано спитав Петер. — Може, варто було б розшукати його. Тепер він повинен бути схильним дещо розповісти про Нево.

— Ви що, хочете зараз іти знов у місто? — стривожено запитала Норріс. — В такий час небезпечно ходити в районі гавані. Я дуже прошу вас не робити цього!

Її супутник засміявся:

— Чого ви так боїтесь? Тут же немає Західної набережної.

— Ой, не говоріть так, — серйозно відповіла вона. — Портові міста всі однакові. Досі Стеен жив у матроській нічліжці Хозе Акіла, на вулиці Віго. Але краще буде, якщо ви сходите туди завтра, вдень! — І трохи тихше додала: — Завтра я могла б вам показати туди дорогу.

— Ах, навіщо вам турбуватись! Краще я піду до нього сам. Нехай би з кимсь іншим, а з ним я якось впораюсь!

Вона стурбовано дивилася на Петера; його поведінка не подобалась їй.

Дівчина розпрощалась перед яскраво освітленим порталом її готелю, домовившись перед тим про час і місце зустрічі на другий день. Петер дивився услід Норріс, аж поки вона не зникла в застеленому килимами вестибюлі готелю.

31

Якщо ви вже потрапили в район міста, що прилягає до гавані, то вам не доведеться довго шукати матроську нічліжку Хозе Акіла. Споруда така стара, що ніхто з мешканців цих провулків не знає, з якого часу вона там стоїть; до того ж ця нічліжка славнозвісна чи горезвісна — залежно від того, як дивитися на речі — від Ванкувера до